Річниця бою під Крутами

Річниця бою під Крутами
Річниця бою під Крутами

Кругом заметілі і кулі свистіли.
Нам орден московські багнети несли.
А 300 повстанців, не греків – вкраїнців
На ворога стали своїми грудьми.

Н. Козярська

Проголошення Центральною Радою України самостійною, ні від кого незалежною вільною суверенною державою не сподобалося більшовицькому уряду Росії на чолі з Леніним. Щоб ліквідувати цю самостійність, забрати наш хліб, нашу волю, на Україну була кинута армія під командуванням колишнього царського підполковника Михайла Муравйова.

Вістря удару червоних полків було спрямоване на Київ. Найкоротшою дорогою до нього з півночі були залізничні шляхи Гомель – Бахмач і Харків – Ворожба – Бахмач. Українська Народна Республіка не мала тоді ще достатньої військової сили, тому на зустріч із ворогом під станцією Крути була направлена юнацька військова школа, що нараховувала близько 400 юних стрільців. Це були гімназисти, студенти, кадети. Серед них були настільки молоді хлопці, що ледве мали силу орудувати рушницею.

Проти юних погано озброєних стрільців була кинута 13-тисячна добре озброєна армія муравйовських зарізяк. Бій відбувся 29 січня 1918 року. У полудень озвірілі, п’яні муравйовці двічі піднімались у наступ, але під щільним кулеметним і рушничним вогнем змушені були відступити. Втретє вороги пішли на юних оборонців густою лавою. Не вистачало патронів. Незважаючи на великі втрати, ворог пішов у штикову, і йому вдалось оточити правий фланг оборони та змусити студентів відступити на станцію, що була вже в руках муравйовців. Майже всі, хто відступав у цьому напрямку, загинули, інші оборонялися до дев’ятої години вечора.

Поручник армії УНР Михайлик так описував ці події: «Густі лави сірих і чорних постатей ішли в увесь зріст… З окопів затріскотіли сорок наших скорострілів і рушниці трьох сотень юнаків та студентського куреня. Падали чорні постаті, за ними йшли нові, знову падали, і знову йшли одні за другими чорні і сірі лави. Окопи, станція і потяги засипали ворожими кулями, але міцно трималися наші. Посилали по набої до потягів за півтора версти, вистрілювали їх і знову посилали, але звістка «нема набоїв», «псуються скоростріли» пролетіла по окопах, а тут чорні постаті знялися.

Крики «ура», «слава», і все перемішалося. Стріляли один в одного. Облилися кров’ю багнети…»

Під станцією Крути, очолений сотником Омельченком, поліг цвіт України – 300 юних героїв, що своїми грудьми перегородили на два дні шлях ворогові на Київ. Через десятиліття тьми, гонінь і тортур Україна зберегла про них пам’ять. У бою під Крутами разом із братами – наддніпрянцями брали участь галичани, що навчались у Києві: Володимир Блітарський, Михайло Вацьчик, Юліан Гліба, Роман Дідуник, Володимир Дзиндза, Гнат Зубрицький, Нестор Іванина, Іван Карван, Кость Карван, Микола Карван, Михайло Курило, Ігор Ліпський (зі Львова), Григорій Пільський із Перемишля, Василь Решетилович, Данило Садовий (Старі Броди), Іван Сорокевич (с. Устковичі біля Перемишля), Михайло Чарковський, Степан Юречко.

35 юнаків потрапили у ворожий полон і на другий день після тортур були розстріляні. Студент Григорій Пільський перед розстрілом заспівав Гімн України. Його підтримали всі приречені до страти.

Чернігівська земська газета з цього приводу писала: «Закипіло більшовицьке свято. Шляхетні голови молоді, що жили лише вищими пориваннями любові до народу, до правди, до волі – сини братнього народу (Росії) били прикладами, виймали очі, мордували нелюдськими муками».

Восьмого лютого у Київ входять банди Муравйова. З їх вступом починається більшовицька вакханалія над жителями міста. Розстрілюють за найменше. У парку біля Марійського палацу було розстріляно 200 гімназистів і студентів лише за те, що вони записалися до «вільного козацтва», хоча не зробили жодного пострілу. Розстрілюють за те, що розмовляють українською мовою, що носять малоросійські вуса, що мають у кишені українські посвідчення. Усього від бандитів Муравйова загинуло понад 5 тис. киян.

У Муравйовському наказі по арміях від 11 лютого № 14 писалося: «Цю владу ми несемо з далекої Півночі на вістрях своїх багнетів і там, де її встановлюємо, всемирно підтримаємо її силою цих багнетів і моральним авторитетом революційної соціалістичної армії. Ми – месія, на якого чекає весь світ. Російський народ – Христос, богоносець, який поведе увесь світ до Третього Інтернаціоналу».

Після відступу більшовиків із Києва тіла загиблих під Крутами юнаків було перевезено до Києва і поховано на Аскольдовій могилі. Це відбулося 18 березня. О другій годині дня останки вісімнадцяти загиблих стрільців привезли на Київський вокзал. Звідти багаточисельна похоронна процесія з хором під орудою Олександра Кошиця направляється до центру міста, де до її ходи приєднуються члени Центральної Ради на чолі з Михайлом Грушевським, члени Ради Міністрів. Біля будинку Центральної Ради процесія зупиняється, промовляє Михайло Грушевський. Промова його закінчується словами: «Стримайте ж ваші сльози, які котяться. Ці юнаки поклали свої голови за визволення своєї Вітчизни, і Вітчизна збереже про них пам’ять на віки вічні».

У 1936 році могила героїв крут, як і весь цвинтар, була знищена. Каміння з цвинтарних надгробків поклали в підмурки Дитячого театру. А в 1992 році, під час святкування 50-річчя УПА, могила крутянців була відновлена, на ній встановлено хрест. Загиблим на місці бою у часи президентства В. Ющенка звели величний Меморіал і музей.

Вшановувати героїв Крут молодь Галичини почала ще у середині 20-х років минулого століття. Річницю бою під Крутами 29 січня відзначали як День Скорботи України. По містах і селах Галичини проводилися масові громадсько-політичні заходи та прославлення борців за волю України, студентські зібрання, сходини, збір коштів для політв’язнів, розповсюджувалися книжки і брошури про героїв Крут. У 30-х роках зародився культ пошанування могил борців за волю України, який охопив майже всю Західну Україну.

Герої Крут вкрили себе вічною славою, бо хто вмирає у боротьбі за волю своєї Батьківщини, у серцях народу залишається жити навічно.

Герої Крут стали своєрідним дзвоном, що розбудив українську націю з летаргічного сну до усвідомлення свого обов’язку перед Батьківщиною, кинув український народ у боротьбу проти своїх поневолювачів за волю, кращу долю, за своє місце під сонцем серед народів світу. Герої Крут – це відроджена наша військова слава, гордість і честь, що в умовах Другої світової війни народили нових героїв, які в рядах УПА продовжили крутянський чин боротьби за самостійну, ні від кого незалежну Українську державу. А нині цей чин продовжують захисники незалежності України на Донбасі. І ворог у них той же, що і в крутянців.

Слава Україні! Героям слава!

Богдан Савка, м. Копичинці, Гусятинський р-н

Газета "Уют"Газета "Погляд часу"Газета "Задавака"

FacebookTwitterPinterestViber

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *