Рідна кров

Сьогодні їй знову наснилася мама. Невдоволено зморщивши брови, вона зухвало подивилася на Аллу і сказала: «Знайди брата! Ти ж обіцяла…»

Покійниця досить часто снилася доньці. І завжди з одним і тим же проханням…

Ще за життя мама шукала свого сина. Але для неї це виявилася занадто заплутана задача. Хоч би в які інстанції жінка не зверталася, всі відмахувалися, вважали її божевільною…

Алла часто дивилася по телевізору програму «ДНК». Часом, до сліз могла розчулитися. Але вона і подумати не могла, що така неймовірна і заплутана історія трапиться з її мамою. Про те, що сталося, батьки ніколи нікому не розповідали. Про це знали тільки вона і батько. Тато забрав таємницю в могилу років десять тому, а мама вирішила відкритися доньці перед смертю…

Це було у 70-х роках. Маму привезли до райцентру народжувати первістка. Разом із нею народжувала ще одна дівчина. У той же день на світ з’явилися два хлопчики.

Два новонароджені хлопчики

Познайомитися породіллі не встигли, оскільки лежали в різних палатах. Виписали їх теж в один день і в один час. Поки жінки переодягалися, медсестра встигла одягнути малюків, загорнула в ковдрочку, перев’язала синьою стрічкою й урочисто вручила татусям…

Вдома щасливі батьки розгорнули ковдру і жахнулися: у них виявилася чужа дитина. Про це свідчила і бирка на ручці з чужим прізвищем. Загорнули малюка і повезли назад до пологового будинку. Але там від подиву тільки округлили очі.

Хлопчик плакав, швидше за все, він був голодний, і медсестра, яка допустила помилку, сказала:

– Матусю, ви б дитинку пошкодували, перш ніж паніку наводити. Маленьким не можна так довго плакати і кричати. Може з’явитися грижа. Ви коли його годували востаннє?

Акушерка відійшла в сторону і жестом руки покликала до себе чоловіка породіллі.

– У вашої дружини післяпологова депресія, – сказала вона. – Зараз їй треба ваша увага і турбота. Нікого я не переплутала. Це ваш син. У мене 25 років досвіду роботи в акушерстві!

– А бирка? Вона ж чужа. Самі почитайте, – сказав чоловік і простягнув їй доказ.

– Бирки, можливо і переплутала, коли перевдягала. Але дитинка ваша! – запевнила медсестра. – Самі подивіться, у нього ж носик, як у вас, і лоб такий же високий із залисинами. Він, як дві краплі води схожий на вас. Їдьте додому і не дуріть голову…

І жінка більше не стала розмовляти. Вона з гуркотом зачинила двері приймального відділення.

Мама думала, що інші батьки, виявивши у себе чужу дитину, теж приїдуть назад до пологового будинку. Але марно прочекали в машині кілька годин. Тато з мамою так і повернулися додому з нерідним дитям на руках. І тоді вони поклялися, що це буде тільки їхня таємниця. Про те, що син не кровний, ніхто не дізнається.

Толик зростав, його любили, як свого. І потім, коли народилися інші діти, різниці між ними ніколи не було. Але ще в дитинстві у хлопчика виявилася вроджена серцева недостатність. Мама їздила з ним по лікарнях, санаторіях. І все більше у неї закрадалися підозри, що дітей поміняли навмисно.

– Це наш хрест! – постійно твердила вона і просила у Бога здоров’я Толику і своєму рідному синочку, щоб любили його так, як і вона любить їх сина.

Пройшло багато років. Толику дали інвалідність. А у віці 40 років він помер від серцевого нападу. Усі ці роки опорою для нього були батьки. Смерть сина підкосила їхнє здоров’я. Через пару років не стало і тата. Мама протрималася ще десять років, і перед відходом у кращий світ попросила Аллу знайти рідного брата.

Свої пошуки почала з пологового будинку, але там розвели руками. Мовляв, давно переїхали до нового будинку, радянські архіви відправили на склад.

Ішли роки, і жінка розуміла, що знайти брата, якого ніколи не бачила, завдання важке, адже стільки років пройшло. Зараз її братові повинно бути десь 55 років.

І тоді мама приснилася знову. Вона завжди снилася, коли розмова заходила у глухий кут. Тицьнула пальцем у чорно-біле фото батька і сказала:

– Твого брата звуть Сергій. Запам’ятай це ім’я. Він дуже схожий на свого батька. Знайди його! А фото завжди носи з собою. Стане в нагоді…

Прокинувшись, Алла тут же полізла в ящик комода, дістала старий фотоальбом і відразу знайшла фото, на яке вказала покійна. На зворотному боці написала «Сергій», щоб не забути.

Із тих пір носила фото з собою – так, як хотіла мама.

Через деякий час Алла забула про цей сон і фотографію. Далися взнаки старі хвороби – підскочив тиск, стало тривожити серце. І жінка потрапила до районної лікарні.

На наступний день після обіду до неї в палату поклали жінку похилого віку. Поки та розкладала речі, Алла вирішила сходити в буфет. Полізла в сумочку за гаманцем, а разом із ним випадково вислизнуло і фото батька. Знімок впав прямо під ноги незнайомки. Жінка підняла його, уважно подивилася.

– Це мій батько в молодості, – сказала Алла. – Ношу з собою, як талісман…

– Треба ж, ну просто вилитий мій Сергійко! – відповіла жінка.

Ім’я, яке назвала новенька, різонуло слух.

– А хто цей Сергійко? – Алла вся напружилася.

– Син мій. Справді, як одне лице, – продовжувала жінка. – Невже таке буває?

– А день народження вашого сина випадково не в березні? – поцікавилася Алла.

Жінка здивовано повела бровами.

– Так. А ви звідки знаєте? Ясновидиця?

І Алла вирішила розповісти їй про все.

Вислухавши її уважно, Людмила Іллівна зітхнула.

– Я ж і сама тільки недавно дізналася, що Сергійко не рідний. Ми тоді приїхали з пологового будинку, чоловік сам узявся переодягати синочка. Бирку з ручки зняв і, не читаючи, сховав її до коробки. «Коли підросте, покажемо йому!». А я серцем відчувала: щось не так. Начебто мій і не мій. Новонароджені всі на одне лице.

А пару років тому онуки робили прибирання в будинку. Знайшли коробку, а в ній Сергійкову бирочку. Прочитали, а на ній інше прізвище. Ось тоді я і замислилася над цим питанням…

Дізнавшись, що її рідний син помер від серцевого нападу, Іллівна розплакалася.

– Мабуть, хрест у наших дітей такий…

Людмила Іллівна виявилася милою і балакучою жінкою. Разом із Сергійком вона виховала чотирьох дітей, зараз не могла натішитися онуками і правнуками.

Кровний брат Алли працював учителем, його дружина – лікарем. Дві дочки пішли по стопах батька, стали педагогами, син вибрав медицину.

– До речі, мій онук і твій племінник Андрій Сергійович – наш лікуючий лікар, – додала Людмила Іллівна. – Я завжди проходжу курс лікування тільки в Андрійка!

Після вечері Іллівні подзвонили. Вона вийшла у фойє і довго розмовляла по телефону. А повернувшись, поставила Аллу до відома:

– Значить так, на вихідні їдемо до нас. Андрійко нас відпустить, уже домовилася. Я про все розповіла Сергійкові. Він і вся його сім’я чекають зустрічі з тобою. Ти готова?

Алла не очікувала такої швидкої зустрічі з кровною ріднею. Їй хотілося і зі своєю сім’єю познайомити – чоловіком, синами і онуками. Але якщо вже так вийшло…

– Ми чекали цього моменту кілька десятків років, так не будемо більше відкладати! Звичайно, їдемо! – відповіла Алла.

Вночі їй знову наснилася мама. Вона посміхалася і повторювала:

– Знайшлася моя кровинка…

Алла Н.

«Погляд часу» №14-01.04.2021

Газета "Уют"Газета "Погляд часу"Газета "Задавака"

FacebookTwitterPinterestViber

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *