Робертіно Лоретті:
«Я дуже любив українського тенора Солов’яненка…»

Легендарний Робертіно Лоретті став відомий на весь світ ще підлітком завдяки своєму чистому і дзвінкому дисканту. Він народився у великій і небагатій родині, був п’ятим із восьми дітей. Щоб заробити, Робертіно почав співати на вулицях і в кафе. Його талант проявився дуже рано: із шести років Лоретті став солістом церковного хору, з восьми – виступав разом із хором Римського оперного театру.
Карколомна кар’єра почалася, коли на хлопчика звернув увагу продюсер із Данії. У 13 років Робертіно Лоретті став знаменитим на всіх континентах, він збирав десятки тисяч глядачів, гастролював без перерв, пластинки виходили мільйонними тиражами. Минуло всього три роки – і його дзвінкий дитячий голос почав змінюватися, щоб перетворитися в баритональний тенор.
Сьогодні Лоретті 72 і він як і раніше співає свої хіти – O sole mio, Sorento, Jamaica – і збирає повні зали.

– У СРСР, де ви були дуже популярні, ходила чутка, що через менеджерів, які вам не дозволили зробити паузу під час мутації, ви втратили голос назавжди і більше так і не заспівали.
– Я припиняв співати на два роки: з 15 до 17 років, навчався у великих Беньяміно Джильо і Тіто Скіпа (знамениті італійські тенори XX століття). Вони мені показували, як використовувати голос, і я успішно відновив виступи на фестивалі в Сан-Ремо.

– А правда, що ваш талант оцінив особисто Папа Римський Іоанн XXIII? Ви дійсно з ним зустрічалися?
– Я зустрічався з Папою Джованні XXIII (італійці так вимовляють ім’я Папи), коли мені було близько 12. Він мене благословив, поцілував у щоку і сказав: «Робертіно, у тебе голос, як у ангела! Нехай Господь благословить тебе і твій голос, бо ти дав мені відчути себе наповненим любов’ю. У твоєму голосі – прекрасна харизма, це Божий дар, не забувай про це». Це, напевно, перший справжній комплімент, який кому-небудь зробив Папа Джованні.

– Слава, що звалилася на голову, гастролі не зіпсували вас?
– Для мене все було як гра. Я співав для своєї родини й друзів, так, я працював багато й напружено, гастролював по всьому світу. Але мені дуже пощастило, тому що ймовірність того, що я залишуся без голосу, була дуже високою. І я зупинився в потрібний час, дав відпочинок горлу й займався з хорошими людьми і великими артистами, вони вказали мені правильний шлях.

– Чи сумували за родиною в турах?
– Я в той час занадто багато працював, щоб нудьгувати. Мінімум один концерт у день. Два-три рази на тиждень по три концерти в день. Це було божевілля, тому що моя популярність у той час була по всьому світу такою, що тисячі людей приходили, щоб послухати мене під відкритим небом, на великих площах. Мінімум по 10 тис. людей на одному концерті, було по 20, 40 тис. глядачів. Це був прекрасний час.

– А ви любите тишу?
– Так! Але я люблю і приймати гостей. У мене в Італії багато друзів з України. Ми, правда, дуже схожі з українцями. Анатолій Солов’яненко, фантастичний тенор з України, був моїм близьким другом і часто гостював у мене в Римі. Я його дуже любив і він дуже добре мене знав. Як співака і кухаря…

– І чим ви пригощали в Римі Солов’яненка? Що любите готувати?
– Готування – одне з моїх хобі, і в мене це добре виходить. Я фахівець зі швидких страв: аньолотті, лазання, равіолі, букатіні алла аматрічана, рис у шампанському, «чотири сири» – найрізноманітніші страви, в Італії їх дуже багато. М’ясо й рибу дуже просто готувати, а ось таку страву, як тарілка пасти, здається, що легко зробити, а насправді це непросто. Це теж мистецтво.

– Вважається, що італійці люблять швидкі дорогі машини, модний одяг, розкішне життя. Все це можна сказати і про вас? Ви – типовий італієць?
– Я захоплювався всім цим, коли був молодий. Але не зараз. Єдина річ, яку я ніколи не забуваю і про яку дбаю – це мій голос, тіло й здоров’я.

– А який спосіб життя ведуть ваші діти? Ваш талант їм передався у спадок, вони співають?
– Намагалися. Норма мала прекрасний голос, коли їй було 12-18 років. Але зараз вона архітектор, дизайнер. Вона сказала мені: «Одного співака в нашій родині досить». Молодший син, Лоренцо, намагався співати, коли йому було 6-7 років, у нього був такий же голос, як у мене в дитинстві, – прекрасний. Він знає всі мої пісні, весь репертуар. Зараз йому 24, і він один із кращих стилістів у Римі. Він працює з кінозірками, знаменитостями, задоволений своєю роботою і дуже щасливий без всякого співу. Лоренцо говорить мені: «Робертіно, я багато разів намагався приміряти на себе твій костюм супергероя, але він занадто великий для мене. Я ніколи не буду таким, як ти».

– Ви теж пробували залишити кар’єру співака. Але все-таки повернулися на сцену, чому?
– Я продюсував фільми. Мені дуже подобалося, я був захоплений кіно, коли мені було 20-30 років. Ще я дуже захоплювався кіньми, бо моя друга дружина – дочка одного з кращих жокеїв Італії, Вітторіо Розо – це велике ім’я, легенда. Але сьогодні я вважаю, що повинен турбуватися в основному про свою сім’ю, про дружину й дітей. І я повинен якомога довше залишатися у формі, тому що коли люди мене чують – вони встають, влаштовують овації, і це приносить мені найбільше задоволення.