Рустам Сагдуллаєв: Ромео з фільму «В бой идут одни старики»
«ПОГЛЯД ЧАСУ» № 26-2019
Фільм «В бой идут одни старики» давно став легендарним: його показують щороку. На екрані герої – вічно молоді. Але долі виконавців головних ролей склалися по-різному. Найбільш вдало, напевно, – у Рустама Сагдуллаєва, що зіграв льотчика Ромео. Живий і здоровий, успішний і любимий. Щасливий чоловік, батько і дідусь. У житті актора бувало всяке. Але він зумів вистояти всупереч обставинам…
– Рустам Абдулаєвич відчуває себе частиною легенди?
– У найменшій мірі. Легенда – це фільм. І легендарний режисер Леонід Биков. Нам, жовторотикам (молодим артистам), просто пощастило зіграти у цій чудовій кіноісторії. Не розумію, коли деякі скаржаться: мовляв, зіграв одну роль, і став заручником образу. Мене теж усе життя називають Ромео – я тільки радію з цього! І безмежно вдячний Леоніду Федоровичу за те, що подарував мені цю роль.
– Чим Вам запам’яталася робота з Биковим?
– Він дивовижний. Я прилетів до Києва (викликали з Ташкента на проби). Зустрілися на кіностудії. Леонід Федорович запитав дуже просто і на ви: «Як долетіли? Чи не втомилися з дороги?» Провів до свого кабінету, поставив ще кілька запитань: «Як поживають ваші батьки, як їх здоров’я?»
Так просто, ніби зустрілися старі друзі. Мені було трохи ніяково, і я попросив його говорити мені ти: все-таки він старший за мене. Ми не говорили про майбутній фільм, тільки про мою сім’ю і мої справи. Потім режисер сказав: «Ти затверджений на Ромео, давай складати графік». Я здивувався: «А проби?» Він розсміявся: «А це вони і були».
Пізніше дізнався, що Леонід Федорович не проводив проби у звичному розумінні. Він був автором своїх фільмів, заздалегідь розумів, який виконавець йому потрібен.
– Що було найскладнішим для Вас на зйомках?
– Переживав через одну сцену: загибель Ромео – як зіграти, щоб не виглядало натужно, вимучено? Леонід Федорович, помітивши моє хвилювання, відвів у сторону. Сказав так багатозначно: «А ти знаєш, що льотчики не помирають – вони відлітають на небо». Я його зрозумів… Він трохи помовчав, потім запитав: «Як би ти доповів командиру, що приземлився?» – «Товаришу командире, я благополучно сів». – «А коротше? Ось і зіграй».
Під шлемофон мені поклали губку з фарбою. Я натиснув – фарба витекла на обличчя, в око потрапила. Ніби кров. Зйомка йде. Хлопці підбігли, я почав серед них шукати Маестро Бикова. Побачив його. Усміхнувся, вимовив: «Командире, я сів» – і відкинув голову.
Перший же дубль увійшов у картину. А більше ніяких труднощів. Ми за великим рахунком нічого не грали. Цього від нас і хотів Леонід Федорович, щоб ми залишалися собою.
– У фільмі Ромео так і не встиг одружитися. А як склалося Ваше особисте життя?
– Я одружився, коли мені було далеко за 30. Марину вперше побачив на «Узбекфільмі»: зріст, статура, пишне кучеряве волосся… Потім ми працювали на зйомках картини. Я грав, а Марина була помічником костюмера.
Почав приглядатися, сам не помітив, як закохався. Записочки підкладав, вірші читав. Але вона мене ігнорувала. Тому що я старший за неї на 15 років. Довелося довго доводити серйозність моїх намірів! Довів… Ось уже 33 роки разом.
– Прям казкова дата…
– Ну життя не завжди було казкою. Всяке траплялося за ці роки. І сварилися. Шлюб у нас міжнаціональний! Там, де дружина-узбечка промовчала б, поступилася, бойова росіянка Марина за словом у кишеню не лізла. Характер у дружини дуже сильний. Але завдяки її силі духу ми вистояли у 90-ті. Це був важкий час. Звичайно, переживав – без роботи залишився. Виручила дружина: створила бізнес (мережа ательє), заробляла на всю сім’ю. Жодного разу не дорікнувши мені. Каже так: «У мене б і язик не повернувся відправити тебе працювати, наприклад, двірником або кудись іще. Ти ж артист!» Вона вірила у мене, підбадьорювала: «Ти сильний, вийдеш зі штопора, а я буду поруч».
– Вистояли?
– Як бачите. Сьогодні життя в Узбекистані змінилося. Країна на підйомі. Кіно знову знімають багато.
– Ваші діти артистами не стали?
– Дочка Навруза хотіла. Але дивилася на мене і розуміла, що професія нестабільна, залежна… Закінчила факультет міжнародної журналістики, вийшла заміж, подарувала нам внучку Софію. А син Равшан закінчує економічний.
– Вас неодноразово запрошували переїхати до Москви, але Ви залишилися у Ташкенті. Це принципове рішення?
– Я – Ромео з Ташкента. Ним і залишуся.
