Рве душу й тіло за Україну

Рве душу й тіло
Рве душу й тіло за Україну

До статті «Світла правди в тунелі не видно», № 33 від 16.08.2018 р.

Передплачую газету «Погляд часу» з перших номерів, ще з далекого 2009 року. Полюбилась відразу. Читаю всю до останнього рядка. Буває, що й перечитую окремі статті. Іноді висловлюю і свою думку через улюблену газету. Не один десяток людей заохотила передплачувати «Погляд часу» і зараз цим займаюсь.
На жаль, ціна газети змінюється і багато хто з нас не наважується відмовитись від чогось із продуктів задля наповнення своєї душі духовною їжею. У мої роки я впевнена, що духовна їжа не  менш важлива, ніж матеріальна.

Дякую газеті «Погляд часу» за таку статтю, що криком душі засуджує ту несправедливість, яку сіє між нами, народом України, теперішня влада! Автору статті Григорію Шегері велика шана за те, що підняв тему про зухвалі дії влади на кістках свого народу. Хочу доповнити-продовжити думки автора статті «Світла правди в тунелі не видно» своїми думками, які наболіли і рвуть душу і тіло від болю за Україну.

Україна, як держава, втрачає промисловість, її розтягують по «кутках» сильні світу цього, не залишаючи простому народу надію на достойне життя у своїй державі. Колись фаховий робітник був потрібний, а зараз вони всі на базарах торгують непотребом.

Хто молодший і розумніший – уже давно виїхав з України, бо його фах Україні непотрібний.

Крадії мільярдів у вишиванках і шароварах наввипередки по всіх телеканалах обіцяють людям гарне заможне життя, аби у черговий раз їх вибрали до парламенту, щоб захищати свої статки, а не працювати на народ.

Дивує закон чи якась інша чортівня, що дає олігархам відкупитись від справедливого гніву народу через продажні суди. А де олігархи взяли ті мільярди на відкуп? Це наші з вами гроші, дорогі люди!

Залишаються селяни. Вони дійсно патріоти своєї землі і майбутня влада повинна підтримати селянські фермерські господарства. Не потрібно нам холдингів, це пряма дорога до продажу землі та кріпацтву на селі.

Селянам потрібен селянський земельний банк. І за новими перспективними законами новий парламент разом з українськими фахівцями розроблять достойний кошторис української землі.

Колишнім та теперішнім можновладцям не вигідна достойна оцінка української землі, бо вони хочуть самі її скупити, (як колись заводи і фабрики), за безцінь, а потім перепродати закордонним товстосумам.

Я проти продажу сільськогосподарської землі. Держава без власної землі не є державою. Тому мораторій на продаж сільськогосподарської землі повинен бути довічним. І більше не спекулювати цим питанням у майбутньому парламенті. І хто порушить це питання. Закон – він ворог українського народу і державності.

А ось державний земельний банк повинен мати свої землі державного значення плюс брати під своє крило землі сільськогосподарського призначення, які будуть поступати у банк від населення, у котрих уже є земельні паї, і які не можуть їх обробляти за віком, або у котрих немає нащадків – спадкоємців, щоб залишити паї у спадок родичам.

Зараз фермери орендують у нас наші паї, а коли прийде час і роботодавець, тобто господар земельного паю, помирає, а спадкоємця немає, то сам пай безкоштовно залишається фермеру чи орендарю.

А якщо буде земельний банк, то земля – пай повертається у банк (державі) і сам банк буде надалі співпрацювати з фермерами – користувачами землі.

А якщо пайовик своєчасно, ще при своєму житті, здасть свій пай у земельний банк і банк за пай розрахується з пайовиком, то ця людина зможе за ці гроші покращити собі матеріальне становище; або пролікуватись, або купити собі ліки й оздоровитися амбулаторно і цим продовжити собі життя або вчасно підтримати навчання своїх онуків – правнуків, й інше.

А земельний банк буде основним хазяїном нашої української землі, а значить, і держава буде володаркою своєї долі.

Впевнена, така схема збереження народного добра, найкоштовного і неоціненного у світі скарбу, буде охоронятися державою, а не вітчизняними та зарубіжними товстосумами, які швидко зроблять нас кріпаками на своїй же власній землі у своїй же власній державі!

Нав’язана нам антинародна медична реформа вкрай добиває село. Де це видано, щоб селяни платили в аптеках за ліки на 10 % більше; лікуватись їм зовсім немає змоги, бо ціни на лікування для села прописані позахмарні, місячної пенсії селянина вистачить на 3-4 дні лікування.

У нашому місті уже є такі випадки, коли швидка привозить із села хворого, його продержать у лікарні добу, лікуючи за державний кошт – тільки добу! – А тоді, як у людини немає грошей – її виписують: помирай вдома! У більшості пенсіонери самі вирішують свою долю – навіть не звертаються до лікарні за допомогою, бо не бачать сенсу одержати порятунок від держави, яка їх же обікрала, надаючи їм мізерну пенсію. Хіба не є антинародною ця так звана «медична реформа»?

Не краща справа з лікуванням «простого» міського населення.

Є пряме питання: кому це вигідно? Навіщо нам така смертельна медична реформа і кому потрібне Міністерство «життя і смерті»?

І крісло пані-смерті непохитне. Хіба у нас немає своїх українських достойників від медицини, котрі є патріотами своєї держави? Це, очевидно, не вигідно нашій владі.

Нам не потрібна у владі жодна політична сила, а тим більше олігархів. Жоден олігарх не повинен іти у будь-яку владу, на будь-якому рівні. Вони працюють на себе, закони творять під себе, любих.

Нам потрібна влада з народу, розумних трудівників села, міста, але з народного середовища.

Тим паче потрібен закон, де б у депутатах людина була тільки один термін.

Боляче вириває з душі гнів і ненависть до теперішньої влади і її зверхників на чолі з президентом – це те, що як можна жити, танцювати, співати, вихваляти себе, любих, із телеекранів, по радіо, на газетних шпальтах, коли цвіт нації, молоді хлопці гинуть на Сході України, коли є наявний агресор, коли кремлівські війська та російські найманці плюндрують нашу землю, коли гине єдиний син матері, батько малолітніх дітей, любий чоловік чи брат, а названої війни немає! П’ятий рік іде дійсна війна з російською федерацією!

Навіть із фашистською Німеччиною увесь радянський народ воював 4 роки і він знав, що це священна війна з фашистами Гітлера і всі як один поривався на фронт або ж працювати у тилу за Перемогу!

Як можна транслювати по телевізору такі проекти як «Світське життя» чи «Танці з зірками», чи «Ліга сміху» і інші. Коли більшість народу плаче? Коли вже велика частина українського генофонду скалічена, яких держава забуває відразу ж, як вони опиняються вдома, коли інвалідам потрібне лікування – реабілітація та протези рук, ніг і т. п. – тільки не держава Україна забезпечує ці потреби, а простий український народ зі своїх скудних зарплат, пенсій, навіть матеріальних допомог малолітнім дітям, скидаються у загальні спеціальні фонди і допомагають своїм скаліченим співвітчизникам.

А якщо і трапляється, що хтось із покалічених людей лікується за кордоном, куди попадають одиниці – то це просто для реклами.

А коли і де захищають Батьківщину зі зброєю у руках можновладці чи їх сини? Більшість із них поховалися за купленими довідками учасників АТО, або якщо і був хтось там, то тільки у штабах і то місяць-два.

А мерзнуть або гинуть від спеки та від ворожих куль сини колишнього робітника чи селянина, причому часто єдиний син і годувальник пристарілих батьків. Ось така справедливість!

А після перегляду передач «Гроші» чи «Українські сенсації», «Життя без обману» обурюють глядача тим, що він, глядач, не в силах наказати тих крадіїв, хижаків, які обкрадають Україну і її народ, а влада гарцює і показує нам один палець, мовляв, вкусіть нас – не достанете.

Навіщо нам показувати ці програми, ми ще більш ненавидимо владу, але ми, прості люди, безсилі без дійсно народного месника з народу, який повів би нас на захист хворої України.

Вкрай шокована й обурена, що «рошенівські» цукерки дійшли аж за полярне коло Росії, де помирає наш Сєнцов, Народний герой України. За кого він помирає? За президента, за його свиту, яка має по всьому світу маєтки, острови, літаки та гвинтокрили, які готові при нагоді переправити їх зажирілі тіла, вихолені на найдорожчих курортах світу, у будь-яку точку планети. Порошенку та іже з ним не болять рани і понівечені тіла наших бранців у Росії, вони кволо за них говорять із західними керівниками держав, яким не болить Україна, не болить покалічений генофонд українського народу.

Потрібно вибивати агресорів з України швидко і беззаперечно, щоб більше не гинули наші люди на Сході, та шукати швидкі шляхи обміну полоненими.

А зараз віз і нині там.

Надія Мельнікова

Газета "Уют"Газета "Погляд часу"Газета "Задавака"

FacebookTwitterPinterest

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *