Щоб не виростити скнару

Із проблемою дитячої жадібності, напевно, мали справу майже всі батьки. Що ж це – тимчасове явище чи вияв характеру малечі? І як реагувати на дитячі вибрики?

Дитяча жадібність

У 2-3 роки дитина починає осягати значення слів «я» і «моє» (моя іграшка, моя мама тощо). Усе, що малеча позначає словом «моє», є складовою її особистості. Відтак, якщо хтось зазіхає на якусь річ, що належить дитині, вона трактує це як зазіхання на її «я».

У такому віці про жадібність як рису характеру не можна говорити. Просто малюк мусить знати, що всі його речі, як і він сам, мають бути недоторканими без його дозволу. Дуже важливо, що у цьому віці діти починають розуміти й значення слова «чуже». Це якраз та пора, коли ви легко можете навчити чадо, що перед тим, як щось узяти, треба попросити дозволу.

У 3,5-5 років саме час виховувати в малечі щедрість. Варто показати на власному прикладі, що треба не лише брати, а й давати. Скажімо, коли дитина їсть шоколадку, не зайве нагадати, що й ви не відмовилися б від шматочка…

Зазвичай у цьому віці малюк розуміє, що, поділившись іграшкою з однолітками, він має право увійти в компанію і брати їхні іграшки. І, якщо комусь чужому ваше чадо таки не дозволяє гратися його іграшкою – це не жадібність!

5-річні дітлахи діляться тільки з тими, кому довіряють (із другом, мамою, вихователькою).

Коли ж у 6-7 років ваша дитина не хоче ні з ким ділитися, а в садочку її дражнять «жаднюгою», треба бити на сполох і, можливо, звернутися за допомогою до психолога.

Часто таку поведінку малечі можна пояснити тим, що вдома їй приділяють недостатньо уваги. Іноді за жадібністю криється жага лідерства, діти переконані, що головний – це той, навколо кого всі «скачуть». Жадібність дитини, яка прагне бути лідером, цілком можливо скерувати у «мирне» русло. Хай це буде «жадібність» до знань, коли дитину мотивують бути інтелектуальним лідером.

А загалом, щедрість – це потреба душі. Адже справжня щедрість – то не тільки здатність поділитися якоюсь річчю, а й бажання те з радістю зробити. Тому важливо, щоб ваша дитина бачила, що ви знаходите час, аби допомогти друзям, потішити чимось близьких. Тоді й вона навчиться бути щедрою душевно.

На замітку

  • Часто ми самі мотивуємо дитячу жадібність, коли, приміром, лякаємо малюка, що віддамо іграшки сусідам, якщо він зараз же їх не позбирає.
  • Приділяйте чадові достатньо уваги та ласки. Хороший емоційний контакт – найліпша профілактика жадібності.
  • Саме вашу модель поведінки копіює малюк.
  • Читайте разом казки («Про двох жадібних ведмежат», «Про рибалку та рибку») та обговорюйте їхній зміст.
  • Якщо бачите, що в пісочниці назріває «скандал», спробуйте відвести увагу малюків від предмету суперечки.
  • Запропонуйте дитині помінятися: «Ти дай хлопчикові машинку, а він дасть тобі пістолет». Зазвичай такі прийоми дуже дієві.
  • Не беріть на прогулянку дорогі іграши: ви мимоволі виявлятимете до них надмірну увагу, а малюк потрактує це як заборону ділитися.
  • У жадібної дитини, як правило, обмаль друзів.

Валентина Ярощук, психолог

 «УЮТ» №36-3.09.2020

Читайте також: Дитяча жадібність і що з нею робити

Газета "Уют"Газета "Погляд часу"Газета "Задавака"

FacebookTwitterPinterestViber

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *