Щоби слова торкалися душі, потрібно її мати.

Щоби слова торкалися душі

Сьогодні до ветеринарної аптеки зайшов чоловік і простягнув провізору рецепт.

– Це для кого? Для котика? – поцікавилась я.

– Ні. Машина збила дикого голуба, а я його підібрав. Завіз у ветклініку – там виписали ці препарати. Хочу вилікувати бідолаху.

Я була приємно вражена вчинком цього незнайомця і замислилася над мінливістю і непередбачуваністю життя. У ньому великі серця одиниць можуть умістити навіть любов до дикого голуба, а в маленьких серцях інших тісно найріднішим людям. Чому?

Якщо запитати у перехожих на вулиці, чи вважають вони себе добрими людьми, більшість відповість ствердно. То чому ж у світі так багато зла і байдужості? Що спонукає людей носити маску благочестя і водночас відрікатися від вічних істин?

Які цінності сповідував польський пан, котрий вивіз важкохвору українку, наче непотріб, на автобусну зупинку і залишив її там? Чому скам’яніло серце у сина, котрий забув про найдорожчу людину на світі – матір?

Кожна тварина піклується про своїх дітей, а деякі жінки викидають немовлят на смітники. Як таких назвати? Як назвати світ, у якому фантастичним чином переплелися дві реальності, де діти, навчені вбивати віртуально, потім уже не бачать різниці між віртуальним і реальним убивством?

Де знайти слова, аби щось змінити? Хоча… Щоби слова торкалися душі, потрібно її мати.

Ліна Милуш

Передплата онлайн
FacebookTwitterPinterest