Штурман Микола Мамай

Городищенець Микола Мамай мріяв керувати зовсім іншою машиною, хотів керувати вугільним комбайном і працювати на шахтах Донбасу. Та війна висмикнула його з рідного Городища на фронт і посадила в кабіну літака-бомбардувальника.

Герой Радянського Союзу штурман Микола Мамай

Народився в 1914 році в селі Городище, нині місто Черкаської області, в сім’ї робітника. Після закінчення семирічної школи в 1932 році вступив в Городищенський сільськогосподарський технікум, в якому провчився до весни 1933 року. В цьому ж році переїхав до Донбасу. З листопада 1933 року в рядах Червоної Армії. У 1934 році за рекомендацією комітету комсомолу направлений в Одеське артилерійське училище, незабаром переведений в льотну школу. У 1936 році закінчив Харківську військову авіаційну школу льотчиків-спостерігачів.

З жовтня 1942 лейтенант Н. В. Мамай на фронтах Великої Вітчизняної війни.

Перший свій орден «Червоного Прапора» отримав за бої в районі Великих Лук – у битві за це місто екіпаж зробив 8 бойових вильотів за день і був буквально зрешечений ворожими снарядами, проте кожен з вильотів завдав  важких втрат ворогові.

На грудях пілота  дзвеніло вже кілька орденів і медалей, коли він узяв участь у боях за визволення рідної Черкащини – зокрема у Корсунь-Шевченківській битві. Йому випало бомбардувати міст у рідному Городищі, через який втікали ворожі війська. Одна з бомб Мамая знищила міст, біля якого він малим ловив рибу  у  річці Вільшанці, адже до рідної хати від мосту було якихось метрів триста.

Виконавши завдання і лігши на зворотній курс, хитнув крилом над рідною хатою і скинув вимпел з листом до мами, в якому обіцяв скоро  повернутися.

Слава про гвардії майора Мамая гриміла по всьому фронту після чергового подвигу – фактично, саме його літак зірвав спробу німців відступити за річку Нейсе й закріпитися на рубежі Котбус-Шпремберг. Якби це німцям вдалося  – втрати радянських військ були б величезними. Та бомби Мамая залишили від мосту через річку Нейсе лише бетонні підпори, а фашисти, які відступаючи, скупчились на березі річки були знищені радянською піхотою…

Війна йшла до завершення. Майор  вже бачив під крилом свого літака Берлін, бомбив скупчення фашистів. Коли літак спалахнув від прямого попадання, його екіпаж вирішив битися до кінця. Останнє, що бачив у своєму житті майор з Городища Микола Мамай, – перекошені від жаху фізіономії фашистів, в колону яких авіатори спрямували свій палаючий літак. Це сталося 16 квітня 1945 року. Того ж, 1945 року, Миколі Мамаю посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Його ім’ям назвали вулицю в рідному Городищі, де стояла батьківська хата Мамая.

Подвиг штурмана Миколи Мамая

Нині цю звивисту вуличку, яка спускається з кручі від аграрного коледжу до берега Вільшанки, має дуже непривабливий вигляд. Збереглося рідне дворище Героя. Тут ніхто не проживає: частину двору разом з хатою Миколиної матері продали, та вже вимерли всі, хто там жив. Від хати залишились жалюгідні руїни. На іншій частині дворища, на хаті рідного брата Миколи довго висіла металева табличка, яка говорила про те, що тут народився Герой Радянського Союзу. Проте табличку просто викрали місцеві вандали.

Замість мосту в Городищі, на який Мамай скинув бомби, після війни звели новий.

«Погляд часу » №17-22.04.2021

Газета "Уют"Газета "Погляд часу"Газета "Задавака"

FacebookTwitterPinterestViber

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *