«Случайный вальс»

Случайный вальс

Історія однієї зустрічі

«Случайный вальс» був написаний Євгеном Долматовським і Марком Фрадкіним на початку 1943 року. Ця проста пісня про бажання жити і любити припала всім до душі. Адже ніяка смертельна небезпека не може заглушити ні з чим не порівнянне відчуття закоханості. І закрутила прекрасна вальсуюча мелодія по дорогах фронтових, зігріваючи серця людей і на фронті, і в тилу.

В основу пісні лягла сумна історія про скороминущу зустріч із дівчиною Зіною, розказана Марку Фрадкіну льотчиком Василем Васильєвим. Композитора не могло залишити байдужим прохання льотчика: «Ось ви пісні складаєте. А напишіть про мою зустріч. Якщо все точно опишете, Зіна зрозуміє, що це про нас із нею. Може, вона почує і відгукнеться».

Марк Фрадкін
Марк Фрадкін

І дійсно, через деякий час дівчина написала на радіо лист, у якому просила дізнатися адресу льотчика, але на той час Василь Васильєв уже не міг відповісти Зіні: в одному з повітряних боїв він загинув…

Першим виконавцем «Випадкового вальсу» був Леонід Утьосов, він же і записав пісню на платівку, але, на жаль, тільки один куплет. Запис другого куплета цензура не дозволила: «Звідки це? Офіцер приходить у незнайомий будинок, танцює там із незнайомою жінкою, говорить, не знаючи про що, і відчуває себе, як біля рідного вогнища!» Більш того, доходило до абсурду: «Як може тендітна дівчина дістати до погона бойового офіцера? Ви хочете принизити нашу армію?». Після цього був змінений один із рядків, який спочатку звучав так: «И лежит у меня на погоне незнакомая ваша рука…»

І навіть після всіх змін восени 1946 року тиражування та офіційне виконання пісні було заборонене. Заборона була знята тільки під час хрущовської відлиги. Із тих пір ця пісня звучить, залишаючись однією з улюблених ліричних пісень воєнної доби.

Случайный вальс

Ночь коротка, спят облака,
И лежит у меня на ладони
Незнакомая ваша рука.
После тревог спит городок,
Я услышал мелодию вальса
И сюда заглянул на часок.
Хоть я с вами совсем не знаком,
И далёко отсюда мой дом,
Я как будто бы снова
Возле дома родного…
В этом зале пустом
Мы танцуем вдвоём,
Так скажите хоть слово,
Сам не знаю о чём.
Будем дружить, петь и кружить.
Я совсем танцевать разучился
И прошу вас меня извинить.
Утро зовёт снова в поход,
Покидая ваш маленький город,
Я пройду мимо ваших ворот.
Хоть я с вами совсем не знаком,
И далёко отсюда мой дом,
Я как будто бы снова
Возле дома родного…
В этом зале пустом
Мы танцуем вдвоём,
Так скажите хоть слово,
Сам не знаю о чём.

Читайте також; Степом, степом…

 «Погляд часу» №19-07.05.2020

Передплата онлайн
FacebookTwitterPinterest
Теми:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *