Спочатку вмирали діти, а потім дорослі

Спочатку вмирали діти, а потім дорослі
Спочатку вмирали діти, а потім дорослі

За свої довгі роки я бачила все, що тільки можна побачити на нашій грішній землі. Побувала у фашистській Німеччині (три довгих роки), примусово було вивезено з України і працювала на різних підприємствах Третього Рейху, відчула також на собі всі тяготи страшної війни і повоєнне життя у Радянському Союзі. Але те, що сталося зі мною і моїми рідними під час Голодомору 1932-1933 року – це найстрашніше явище у моєму житті, про яке я боюся згадувати навіть зараз, коли мені вже 91 рік.

Наша сім’я у той час складалася з п’яти чоловік. Це мій батько, Куценко Іван Семенович, мати – Анна Харламівна, старша сестра Тетяна, менший братик Іван і я – Марія. Забігаючи наперед, скажу, що з братом у голод було складніше. Ми їли все, що наші батьки могли “накалапуцать” для нас, а він – зовсім маленька ще дитина, не міг зрозуміти, чому йому товчуть бридку, їдку отруту, яку чомусь називають супом. Їжа у нас закінчилася дуже швидко, а потім настав день, коли у господарстві зовсім нічого не залишилося. І тільки завдяки нашому невтомному батькові ми всі залишилися живі. Він вдень і вночі “кулібнічав”, щоб нас чимось нагодувати.

Усі села, і наше теж, були оточені червоноармійцями з рушницями. Батько розповідав, що з села нікого не випускали і не впускали. Робилося це для того, щоб голодний народ не зміг бігти у густонаселені міста, тим більше, що до Києва було, як то кажуть, – рукою подати. Першими вимирали ті сім’ї, де господарі були ледачими чи любили спиртне – спочатку помирали діти, а потім дорослі.

Одного разу, перебуваючи у дворі, я побачила, що у сусідів пішов із труби дим, а потім розійшовся дух смаженого м’яса. Це було настільки дивно тоді, що я мало не втратила свідомість, але все ж забігла у будинок і про все розповіла батькам. Батько наказав усім сидіти вдома, а сам пішов на вулицю. Коли він повернувся у будинок, його обличчя було блідим, як у мерця – ми всі дуже налякалися. Батько гукнув маму в іншу кімнату, а нам було наказано сидіти і не виходити на вулицю. Про те, що трапилося з нашими сусідами, ми дізналися на наступний день. У селі велику таємницю зберегти важко. Так сталося і цього разу. Вранці приїхали міліціонери, заарештували наших сусідів і відправили у місто. Звинувачення їм було пред’явлено у вбивстві своєї дитини і канібалізмі. Доведені голодом люди втратили розум і пішли на такий страшний гріх. Це тільки одна сторінка мого життя за часів страшного лихоліття Голодомору. Повірте, що про все це мені навіть у такому віці дуже непросто згадувати…

Курчинська Марія Іванівна,
с. Пивці, Кагарлицький р-н, Київска обл.

Газета "Уют"Газета "Погляд часу"Газета "Задавака"

FacebookTwitterPinterestViber

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.