«Танець – найкращі ліки від хвороб. Усім раджу їх приймати»
Його енергійності та працелюбству може позаздрити підліток, і 90 річний Григорій Чапкіс живе повноцінним життям, рухається у такт на паркеті і не збирається збавляти темпу.
Григорій Миколайович народився 24 лютого 1930 р. у столиці Молдови Кишиневі, проте рідною мовою називає румунську. Дитинство його минуло в оточенні великої дружної родини. У сім’ї Чапкісів було семеро дітей, тому мама займалася хатнім господарством, а батько заробляв лимарством.
Ще з дитинства юний Григорій був працелюбним.
«Починаючи з семи років, я щовечора сідав біля ресторану та чистив взуття, розносив газети. Коли мені було одинадцять років, почалася війна, ми опинилися в евакуації у Казахстані, де я пас табун молодих коней», – згадує Чапкіс.
Оскільки жив майбутній танцюрист серед молдован, то пісень і танців навчався мало не з того моменту, як почав ходити.
«Я ріс серед молдован, румунів, циган, бессарабів. Часто з сусідськими хлопчаками ми копіювали дорослих і на вулиці танцювали «циганочку», а люди кидали гроші», – розповідає Григорій Миколайович.
У 1943 р., повертаючись з евакуації, Чапкіси захворіли на тиф і були змушені осісти в Києві. Відтоді й почалася ця історія успіху довжиною в життя.
«Із Молдови виїхав у 1941 р., а у Києві живу вже 70. Люблю це красиве й зелене місто. Тато хотів влаштувати мене в училище залізничнків, бо мене нікуди не хотіли брати. Мені було 13 років, а виглядав на десять. Був миршавенький, худий. До пуття не знав жодної мови: румунську та молдавську вже забув, а російської й української ще не вивчив. Ще до цієї мовної мішанини додалися і казахські слова. Можете собі уявити, якою мовою я розмовляв.
Мене могли зрозуміти хіба що мої рідні.
Одного разу тато сказав директору школи: «Подивіться, як він танцює».
І я збацав «циганочку» просто у його кабінеті. Після того мене взяли на навчання», – запевняє танцюрист.
Відтоді Григорій Чапкіс ні на хвилину не полишав танців. За свою кар’єру працював хореографом у театрі ім. Івана Франка, виступав у складі Державного ансамблю танцю УРСР під керуванням Павла Вірського, став головним танцмейстером Віденського балу, відкрив власну школу танців.
Григорій Чапкіс є автором книги «Любов і танець – секрети довголіття» та «Мої жінки».
Як зізнався нещодавно Григорій Миколайович, у нього є складові довгого та щасливого життя. Чапкіс був тричі одружений, і, як відомо, зараз у нього нові стосунки. Його обраниця на 51 рік молодша від нього, але, за його словами, різницю у віці вони не помічають, утім намагаються не афішувати своїх стосунків.
«Людина, котра, я сподіваюсь, буде до останніх моїх днів. Вона мені допомагає жити, в мене з’явився стимул. Потрібно комусь приділяти увагу, робити сюрпризи, є з ким поговорити. Хоча живемо разом, але вона ще не «дозріла». Вона мене приймає таким, який я є. Їй – 38, а мені 90.
Та ви уявляєте мене без жінки? І я не уявляю!» – каже хореограф.
Проте в парі зі значно молодшою жінкою йому іноді буває некомфортно, тому Григорій Миколайович вигадує різні відмовки: «Якщо виникає напружена ситуація, кажу, що це мій адміністратор, колега, моя кохана жінка… Але коли я хочу зробити комплімент, то кажу: «Познайомтесь з моєю дружиною».
«Погляд часу» №39-24.09.2020
Читайте також: Несподівані факти дитинства Дмитра Комарова
Сповіщення: Знакові моменти у житті Андрія Шевченка | Газета "Уют"