Телефонуйте дітям на перервах!
Знаю, що в школі новий керівник танцювального гуртка, тож цікавлюся у своєї дев’ятирічної сусідки:
– Ну як тобі, Христинко, Ліда Петрівна? Вже трохи призвичаюєтеся до неї?
– Та ні, – відповідає дівчинка. – Вона нам не дуже подобається. Вже з першого дня строго заявила, щоб ми всі поклали мобільники на підвіконня.
– Але ж гурток – це також заняття, – намагаюся пояснити, – і ви не повинні відволікатися на телефонні розмови.
– А якщо я, мама, хочу зателефонувати дитині й запитати, як у неї сьогодні справи у школі? – стає на захист доньки пані Алла.
– А що вам заважає зробити це раніше чи пізніше, – стаю на захист учительки я. – У вас під рукою завжди має бути розклад уроків і гуртків – тоді ви зможете говорити з донькою на перервах, не перериваючи занять.
Ніби погодилася зі мною, бо не сперечалася. Не думаю, що батьки завжди телефонують у якихось термінових справах, що не можуть зачекати п’ять хвилин.
Доводилося бути свідком, як під час уроку відчиняються двері класу – і дитина виходить до коридору на «переговори», що частенько затягуються. Учитель тим часом пояснює матеріал, бо не може чекати, поки Галинка наговориться з мамою чи дідусем.
Це щодо учнів молодшої школи. А старшокласники норовлять відпроситися з будь-якого приводу, аби потеревенити з подружкою чи коханими. Не відпустити дитину під час заняття педагог ніби й не має права. Бо ще може на горіхи отримати від батьків, чому, мовляв, не дозволив поговорити дитині з мамою. У неї, бачите, була важлива справа. І батьки, наче клієнти, завжди будуть мати рацію…
Що тут скажеш? Мобільний час. Телефон – річ важлива й необхідна в нашому сьогоденні, але користування ним повинні регулювати певні правила. Особливо це стосується школярів, бо вони з головою занурені у свої гаджети. Уроки закінчилися, а хлоп’ята й не думають іти додому – сидять у коридорі на лавочці (кажуть, що тут добре вайфай тягне) і грають у різноманітні «переганялки» і «стрілялки».
І чомусь жодна мама не зателефонує тоді, коли вже можна й навіть треба. Жодна не хоче сказати:
– Синочку, вийди на вулицю. Надворі погода така чудова, осінь така золота.
Але вся ця краса спливає повз дітей, бо вони «засіли» в телефонах і не бачать, як на шкільному подвір’ї білочка намотує кілометри.
Дзвінки батьків такої позаурочної пори дуже доречні. А не тоді, коли діти на уроці історії мандрують із козаками на Січ, або на танцювальному гуртку розучують нові па.
Шановні мами з татами й бабусі з дідусями! Запишіть шкільні розклади ваших дітей і не відволікайте їх своїми невчасними дзвінками.
Мирослава Середа
«УЮТ» №49-03.12.2020
