Той, що зламав традиції

Коли вранці старечою ходою, із бідончиком у руках, він човгав по молоко, ніхто не здогадувався, що це лауреат Державних премій, народний артист СРСР, бажаний гість королів і диктаторів. За годину він зайде в репетиційний зал пружним, молодим кроком і легко показуватиме найскладніші танцювальні па.

Відомий україїнський хореограф Павло Вірський

25 лютого виповнюється 116 років із дня народження Павла Вірського.

Якщо сказати одним реченням, то Павло Вірський повернув українцям їхню самобутню танцювальну культуру. І повернув саме тоді, коли українське автоматично означало націоналістичне, а отже, вороже для соціалістичної ідеології, що підлягало знищенню.

До Вірського український танець можна було побачити хіба що у вигляді вставних номерів у виставах «з народного життя». Його сприймали як архаїку сільського побуту, що має відмерти під натиском соціалістичної індустріалізації. Завдяки Вірському український танець став високим мистецтвом і здобув світову славу.

***

За задумом його одеської сім’ї, у якій злились єврейська і слов’янська кров, дід був купцем, а батько інженером, Павло мав вивчати математику й механіку в Німеччині. Але малий Павло якось побачив балетну виставу – це було ще до революції. А після революції, коли Вірські вимочували в морі товсті канати, сушили й зішкрібали з них сіль на продаж, щоб вижити, родина спокійно сприйняла намір Павла стати танцівником: балет – це хліб при будь-якій владі й у будь-якій країні.

Павло прийшов до Одеського музично-драматичного училища у 18 років, тоді як балету починають вчитись у п’ять-шість років. Високий (зростом понад 190 см!), стрункий, напрочуд елегантний і пластичний, він швидко досяг успіху. Одеський балет тоді вважали одним із найкращих у СРСР.

На початку 1930-х рр. він стає одним із балетмейстерів Одеси, потім очолює балетну трупу Харкова, Дніпропетровська.

У 1936 р. на Декаді української літератури й мистецтва в Москві йшла опера «Запорожець за Дунаєм». Вірський ставив у ній танці. Газета «Правда» написала: «Танці – найкраще, що було показано у виставі». А все тому, що Вірський сміливо об’єднав в одному дійстві бойове мистецтво українських козаків, витонченість класичної хореографії і палку емоцію народного танцю. Цей виступ помітила бюрократична Москва: артистів Вірського запрошують на всесоюзні фестивалі й конкурси, а навесні 1937-го йому доручають організувати Державний ансамбль народного танцю України. Та після смерті Сталіна Павло Павлович повертається до Києва. Відтоді починається зоряний шлях українського танцю.

Це вдома він дозволяв собі розслабитися: коньячок або горілочка, молоде порося з хріном, рибка, анекдоти з перцем у вузькому колі. А до артистів приходив зібраний і підтягнутий. На шиї рушник – витирати піт, у руках палиця – коли обпертися на неї, а коли й гахнути нею по чиїхось ногах, якщо вони рухаються «не так». Він придумував малюнок танцю, потім протанцьовував кожен його рух, потім репетирував цей рух із виконавцями. Працював із композиторами, узгоджував ескізи костюмів і декорацій, перевіряв якість тканини і міцність швів і навіть придумав форму каблука для сценічного взуття.

Він прискіпливо добирав артистів: брав людей з усього Союзу, будь-якої професії – головне, щоб це була особистість. Вважав: навчити танцювати можна майже кожного, проте важливо вміти думати на сцені, розуміти, що і навіщо робиш.

День народження балетмейстера Павла Вірського
День народження Павла Вірського

Йому було важко: постійний прискіпливий контроль із боку ЦК і міністерства культури множилися на чвари, без яких годі уявити будь-який колектив. Якщо підлеглі замучували його плітками, анонімками й істериками, він приводив їх до тями додатковими репетиціями. Працю вважав найкращими ліками і найкращою профілактикою. Також умів підтримати своїх: місця у дитсадках, квартири, машини, путівки, звання і премії – ці радянські блага він невтомно «вибивав» для кожного свого працівника.

Звісно, радянська система знищила не одного генія. Чому вцілів Вірський? Можливо, тому, що він примусив світ аплодувати радянському мистецтву. Сорок днів гастролей ансамблю в Парижі, а всі квитки було розпродано другого дня. Чотири місяці тривали гастролі країнами Латинської Америки, на них було продано 400 тис. квитків. Королева Єлизавета, Хо Ши Мін, Фідель Кастро, Мао Цзе-дун влаштовують прийоми й завалюють подарунками.

Проте кусати генія дуже сильно не наважувалися навіть за часів Сталіна. До того ж Вірський чудово усвідомлював, у якій країні працює, завжди пам’ятав про свого репресованого у 1937 р. молодшого брата і вміло балансував над ідеологічною прірвою.

Усе частіше боліло серце хореографа і родина боялася третього інфаркту. Але він знаходив розраду в роботі: поспішав реалізувати свої нові ідеї. От тільки роки обструкції позначилися на його здоров’ї. І дедалі частіше артисти їхали в турне без свого хореографа.

У 1975 р. вони були на гастролях у Сибіру, коли Щербицький відправив за ними особистий літак, щоб ансамбль міг бути присутнім на похоронах свого Пал Палича.

Врізка: Після концертів він стояв за кулісами, прислухаючись до овацій. І виходив, коли зал вимагав утретє станцювати гопака на біс: розумів, що артисти вже не мають сили, і своїм виходом немов прикривав їх від шаленства публіки.

Виступ Національного заслуженого академічного ансамблю танцю України імені Павла Вірського
Виступ Національного заслуженого академічного ансамблю танцю України імені Павла Вірського

Національний заслужений академічний ансамбль танцю України досі під його крилом, із 1977 р. він носить ім’я Вірського, зберігши в репертуарі численні постановки хореографа.

 «Погляд часу» №9-25.02.2021

Газета "Уют"Газета "Погляд часу"Газета "Задавака"

FacebookTwitterPinterestViber

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *