Трагічна історія сім’ї з Бучі

Жорстокість російських окупантів не має меж: ця розповідь про нелюдський вчинок російських загарбників, які на очах у сина вбили батька без жодної на те причини.

Жорстокість російських окупантів

Алла Нечипоренко народилася та виросла в Бучі. Тут вона працювала у дитячому садочку і разом із чоловіком Русланом виховувала 3 синів. Коли війна прийшла, родина вирішила залишитися у своєму приватному будинку і нікуди не їхати.

Трагедія сталася 17 березня, коли Руслан разом із 14-річним сином Юрієм поїхали на велосипедах за гуманітарною допомогою, прикріпивши білі пов’язки на транспорт, рюкзаки та рукави. Саме тоді назустріч їм вийшов російський військовий, розстріляв чоловіка, а сина поранив в руку.

«Ми жили спокійним, звичайним життям. Але після цієї трагедії я усвідомила, що єдине, чим я можу допомогти, – це оприлюднити ситуацію. Щоб усі зрозуміли, з ким насправді ми маємо справу, і були обережнішими».

Про день, коли вона втратила чоловіка, Алла згадує: «Це був звичайний ранок в окупації. З’явилася інформація, що в приміщенні Бучанської міської ради буде видаватися гуманітарна допомога. У нас була необхідність у ліках і деяких продуктах харчування, тому чоловік, знаючи про зелений коридор та про те, що це все офіційно, з дитиною вирушив за ліками».

Про події, які відбулися потім, Алла переповідає з розповіді сина Юрія: «Із блокпосту вийшов російський військовослужбовець, попросив зупинитися. Руслан та Юра зупинилися, підняли руки і повідомили, що йдуть за гуманітарною допомогою, без зброї. Після цього сталося незбагненне: на очах у дитини ця істота двічі вистрілила у чоловіка, а потім і в дитину. Всього було 6 пострілів: 2 кулі дитині поранили руку, а 3-тя була націлена в голову. Куля, що призначалася моєму сину в голову, пройшлася по тканині капюшона, так він вижив. Останній постріл було здійснено в тіло мого мертвого чоловіка. І все це на очах дитини».

Син Алли деякий час ще лежав на землі, потім підняв голову, побачив, що нікого немає, і чимдуж побіг. Якимось чином, сам не пам’ятаючи чому, 14-річний Юра опинився у дитячому садочку, де працювала мама. Там йому надали допомогу підручними засобами і провели додому.

«Юра тримається, він у нас боєць по натурі», – каже Алла.

Руслана Нечипоренка поховали на подвір’ї його власного дому. Після цього, 19 березня, Алла з 3-ма синами та свекрухою виїхала з Бучі, наразі вони у безпечному місці.

Жінка не полишає надії притягнути до відповідальності нелюдів, які без всіляких на те причин позбавили життя її чоловіка та поранили сина. Вона розповідає: «Я заявила про вбивство до поліції, ми дали свідчення в прокуратуру, вже були здійснені допити. Також ми підготували і передали документи до міжнародного суду для покарання винних. Звісно, що це буде можливо після закінчення війни, але ми в це віримо».

«Уют» №15-07.04.2022

Газета "Уют"Газета "Погляд часу"Газета "Задавака"

FacebookTwitterPinterestViber

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.