«Це – чоловік моєї дружини»

Павло не міг збагнути, чому матір не долюблює невістку. Милу, лагідну Тетянку…

Чому матір не долюблює невістку

У той день лив сильний дощ. Він їхав додому з відрядження, як побачив на одній автостанції молоду жінку. Мокре плаття прилипало на тоненькій фігурці, біля ніг стояла важка сумка. Павло не витримав, зупинив автівку.

«Не замерзла, красуне?» – запитав.

Виявилось, що їм по дорозі, і хлопець запропонував незнайомці відвезти її додому. Жінка розповіла, що звати її Тетяною, працює кухарем у районному центрі. Була одружена, але чоловік виявився аферистом, який жив на її кошти, часто не ночував удома, ще й на випивку вимагав. А коли Таня пробувала щось заперечувати, у хід ішли сильні кулаки.

У Павла стиснуло біля серця, стало шкода Тетяну. Уже й не дивно було, що вона ось так, відразу, по суті нічого не знаючи про нього, відкрилася йому. Мабуть, їй хотілося вихлюпнути тягар із душі. І саме він, Павло, став тією людиною, до якої вона відчула довіру.

«Скільки з мене?» – запитала Тетяна, коли він зупинився біля її дому.

«Сто поцілунків, підходить?» – засміявся Павло.

«Підходить, але я поспішаю. Донька зачекалася мене. Спасибі вам», – усміхнулася Таня і пірнула у густий дощ.

За мить Павло побачив, як засвітилося вікно на ґанку. Хвильку постояв. Тетяна відхилила штори, помахала йому рукою. Її усмішка і помах руки переслідували Павла кілька днів, коли він приїхав додому. Якийсь невимовний гнів заліз у його серце: хто той негідник, що змарнував життя такій гарній жінці? Зустрів би його – пику розквасив.

Про зустріч із Тетяною Павло розповів братові Володі.

«Ти чому так переймаєшся? Може, закохався? А що, коли усе, що вона наговорила, вигадка? Привід звернути на себе увагу, пожаліти її?» – відповів Володя.

«Бачив би ти її очі, брате. Такі очі не можуть брехати», – заперечив Павло.

Після того, як його зрадила наречена і вийшла заміж за Павлового найкращого друга, він зарікся більше не пускати жінок до свого життя. І ось ця Тетяна… Павлові чомусь захотілося знову побачити її. А хто ж заважає тобі? – запитав сам себе. І поїхав у містечко, де Таня працювала у кафе…

Відтоді щотижня він приїжджав до Тетяни. З нею було так легко і просто! Павло був упевнений: саме про таку жінку він мріяв. Захотів познайомитися з її донькою. Однак Тетяна чомусь не поспішала. Нічого, він терплячий, зачекає. А Таня – мати, і краще знає, як має бути.

Якось розповів про Тетяну матері Оксані. Запитав дозволу привезти її до них.

«Хочу познайомити вас із нею. Одружуватися планую, мамо. Таня – розлучена і багато настраждалася у житті. Я зроблю її щасливою. І буду добрим батьком її дочці», – мовив упевнено.

У неділю пані Оксана розставляла на стіл вишукані страви. Хвилювалася, чи догодить Тетяні? Коли Павло з Тетяною переступили поріг, пані Оксана не розуміла й сама, чому з першого погляду не лягло у неї серце до Тетяни. Намагалася відганяти від себе марудні думки, але на душі було неспокійно.

«Розкажи про себе, дитино», – попросила.

Тетяна розпочала свою розмову не про батька з матір’ю, а, мов завчену пісню, строчила те, що вони вже знали. Так, у неї було нелегке життя, але тепер вона буде щасливою.

«Ми ж одружимось, так, коханий?» – звернулася вона до Павла.

Оксані стало дивним, що Тетяна сама робить пропозицію її синові. І приїхала без доньки. І знову вкотре Оксана розраджувала саму себе – часи тепер інші. Може, це й найкраще, що Таня така смілива, чого не скажеш про її Павла.

Через півроку Павло привіз Тетяну до їх дому. Без Ангелінки, яку бачив лише один раз. Дівчинка відчинила їм браму і швиденько зникла. Павло навіть не встиг вручити їй пакет із гостинцями.

«Вона дуже сором’язлива», – сказала Тетяна.

Тепер також переконувала Павла з Оксаною, що донька неодмінно переїде до них. А тим часом залишилася вдома з її батьками. Хай звикне до думки, що у її мами тепер є новий чоловік.

Павло сказав Тетяні розрахуватися з роботи. Мовляв, хай відпочине від колишнього життя, а згодом десь ближче їй роботу знайдуть. Пані Оксана намагалася бути ввічливою з невісткою, а в душі чомусь не вірила їй. Чому – пояснити не могла, хоч Тетяна з першого дня називала її мамою. Щоранку запитувала: «А що нині робити будемо?». Лагідно ставилася до Павла. Він віддячував їй дорогими подарунками, віддавав щиру частку зі своєї зарплати. Усе менше стало його турбувати й те, що Ангелінка і надалі проживає у Тетяниних батьків.

Минали місяці. Тетяна продовжувала сидіти вдома. У вільний час зачинялася у їх із Павлом спальні і сиділа за комп’ютером.

Якось Павлові знову прийшлося їхати у відрядження. Надворі лезом виблискувала дорога – цьогоріч перші заморозки були ранніми.

«Будь обережним, сину», – перехрестила його Оксана.

Павло їхав повільно, напружено. Однак машину його крутило, заносило. Невже з тим відрядженням не можна було зачекати, злився на свого шефа. Але нічого не зробиш – у нинішній непростий час роботою слід дорожити. О, Господи, що ж це діється? Його не слухаються ні кермо, ні гальма! Авто несе з такою шаленою швидкістю. Він ще почув сильний гуркіт машини, пекучий біль у всьому тілі та полетів у провалля…

Коли Павло опритомнів, побачив, що біля нього стоїть медсестричка і підключає крапельницю.

«Що зі мною?» – запитав ледь чутним голосом.

Дівчина розповіла, що його машина перекинулася, а він сильно побитий і непритомний, не міг самотужки вибратися з неї. І якби не свідок аварії, молодий чоловік, що допоміг йому, Павла вже не було б…

«Він кинувся витягувати вас із машини», – додала медсестричка.

«Хто він?» – запитав Павло.

Олена, так звали медсестру, усміхнулася і сказала: «Знаєте, таке саме запитання ми поставили тому чоловікові. Він, глянувши на ваші документи, відповів: це чоловік моєї дружини».

Павло нічого не розумів: де взявся тут той Віктор? Адже Тетяна сказала, що він дуже запив і скоро помре. Через сильний біль Павло не міг ні думати, ні аналізувати. Радів, що до нього приїхала мама.

«А де ж Тетяна?» – запитав.

«Вона ще приїде, синку», – відвела очі пані Оксана.

Одужавши, просто з лікарні Павло поїхав до Віктора, щоб подякувати за врятоване життя. Виявляється, він жив на одній вулиці з Тетяною. Застав Віктора на подвір’ї. Вони разом з Ангелінкою годували птицю. Побачивши Павла, дівчинка притулилася до Віктора і закричала: «Ідіть звідси! Я вас ненавиджу! Через вас мама стала погана!».

Віктор здивованим поглядом дивився на Павла. Подав йому руку. А потім сказав: «Не зважайте, це ж – дитина. Насправді, все почалося іще до вас. Коли Тетяна пустилася берега, зникала з дому. Я благав схаменутися, але вона змінювала кавалерів, надовго залишала нас із донькою, стала неадекватною. Я терпів, а потім забрав доньку і переселився до своїх батьків, – пояснив Віктор. – Але нам з Ангелінкою добре. Маємо свіже молочко, ласуємо медом із власної пасіки. А в той день, коли сталася ця жахлива аварія, я саме повертався з роботи. Ось так доля розпорядилася, як бачиш».

Павло стояв, як заворожений. Не міг збагнути: як він міг купитися на жалісливі слова Тетяни? Як не розпізнав її справжню? Ось чому Ангелінка не з ними. Ось чому Тетяна не поспішає узаконювати їх шлюб. Мабуть, він просто виявився вигідним їй. І ніякого кохання в неї нема. Його рани знову защеміли, запекли. Права була мати. Недарма кажуть, материнське серце ніколи не помиляється.

«Як ти, коханий? Ти знаєш, я вирішила піти з тобою до РАГСу. Тому й не приїжджала до тебе, вибирала ресторан. Хотіла зробити тобі сюрприз», – щебетала Тетяна, коли він повернувся додому.

Павло витер піт із чола. Випив склянку води. Перехопивши дихання, сказав: «Даю тобі, Тетяно, час до ранку. Я знаю усю правду. Забирайся з мого дому і з мого життя…»

Марія Маліцька

«Уют» №46-11.11.2021

Газета "Уют"Газета "Погляд часу"Газета "Задавака"

FacebookTwitterPinterestViber
Теми:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *