Ти повернулась, Синичко…

– Чув, Вітю, твоя Синичка повернулася з теплих країв, – вколола холодним сміхом колишня однокласниця Зойка.

Увечері Віктор дістав шкільні фотографії. Ось вона, Анастасія Синиця. Синичка. Так її називали однокласники і вчителі жартома.

Білявка з синіми очима

Білявка з синіми очима з’явилася у їхньому 8 «А» посеред навчального року, наче із зимової казки. У білій в’язаній шапочці, у світлому пальтечку.

– Знайомтесь – Настя Синиця. Ваша нова однокласниця, – представила дівчину класна керівничка.

Настю посадили за передостанню парту – там було вільне місце. На новеньку кидали оком хлопчиська. Особливо Вітька.

– Шию звернеш, – підсміювався над товаришем Сашко.

Ліду, Настину маму, вже й не пам’ятали в містечку. Приїжджала до Дарки ще школяркою. А згодом пішов поголос, мовляв, Настина мама – повія. До старої Дарки – родички в енному коліні – прибилася, бо не мала де жити. Черговий коханець вигнав. Ліда навіть не знає, від кого дитину народила.

Тепер на Настю дивилися скоса. А Вітькові Настя подобалась. Не вірив у плітки. Настина мама красива. От і заздрять. Язиками казна що плещуть. Сусіди намагалися вивідати в Дарки «бойове минуле» родички. Та мовчала.

Влаштувалася Ліда працювати на хлібзавод. Мала диплом геодезиста. Але у провінційному містечку таких спеціалістів не треба.

Вітька підстеріг Настю в міському парку. Людей було мало. Переминаючись з ноги на ногу, простягнув дівчині шоколадку.

– Я давно хотів… дружити з тобою…

– Зі мною дівчата не дружать, не те, що хлопці.

– Я не вірю в те, що говорять…

– Про мою маму? Я також не вірю.

– А твій батько… ти його знаєш?

– Він далеко живе.

– Залишив вас?

Настя промовчала.

Ліда була красунею. Залицяльників не бракувало. А вона закохалася в іноземного студента з іншого факультету. У ті часи отримати дозвіл на одруження з іноземцем дорівнювало нулю.

Свої почуття Ліда тримала в таємниці. Навіть від батьків. Ті були ідейними, тому не схвалили б закоханість доньки в чужинця. Лише подруга Аліна все знала.

Невдовзі вони мали отримати дипломи. Та Ліда була смутна. Зізналася про свою вагітність коханому. Він пообіцяв щось придумати. Сказав, що поїде додому, розповість усе й обов’язково за нею повернеться. Дівчина відчувала: не повернеться…

Батьки, дізнавшись про роман з іноземцем та вагітність, виставили Ліду з дому. Кричали, що в них більше немає доньки.

Допомогла Аліна. Поселила Ліду на дачі у своєї бабусі. Новонароджену дівчинку Ліда назвала Настею. Таке ім’я мала добра душа, яка її прихистила…

Працювала Ліда на різних роботах, жила на найманих квартирах. Ходила до батьків, аби порозумітися. Показати внучку. Але ті й на поріг не пустили.

А потім стало зовсім важко. На роботі місяцями не виплачували зарплату. З найманого житла попросили. Тоді й згадала про Дарку – самотню далеку родичку, що мешкала в невеличкому містечку.

Дарка не зачинила перед Лідою та її донькою двері. Навпаки, була рада, що буде біля кого дожити. З минулого життя в Ліди залишилася тільки Аліна. Вона радила знову спробувати порозумітися з батьками:

– Хочеш, я з тобою піду. Та й усе вже змінилося. Тепер ніхто нікого не осуджує за любов до іноземця.

Ліда погодилася. Але розмови з батьками так і не вийшло.

…До Вітькових батьків дійшло, що він «не рівно дихає» до Насті. Напередодні випускного до Ліди завітала Вітькова матір. Жінка працювала завідуючою магазином, була владною та хамовитою. Без церемонії сказала все, що думає про Ліду та її доньку. І заборонила Насті не те, що зустрічатися з її сином, а й думати про нього. А то, у кращому випадку, виживе з міста.

На випускний Настя не пішла. Отримавши атестат, поїхала з дому. До Аліни. Там і вступатиме. Якщо все складеться, отримає гуртожиток.

Вітька приходив до Ліди. Запитував про Настю. Проте Ліда й словом не обмовилася.

– Забудь її, хлопче, – порадила.

– А якщо я не можу?

– Мусиш…

А він не зміг. Немов причарувала Синичка.

…Усе закрутилося-завертілося у житті Ліди й Насті. Настя вступила на навчання. Потім не стало Дарки. Невдовзі Ліда знайшла свою долю – вийшла заміж за вдівця із сусіднього району. А ще…

А ще Ліду вирішив розшукати колишній закоханий у неї іноземець. У нього була сім’я. Він змінив країну проживання. Став заможним. І тепер хотів дізнатися, як живе Ліда і хто народився: син чи донька.

Приїхав до міста, де навчався. Пам’ятав, де жила Ліда. Пішов туди. Але гостеві були не раді. Сказали, не знають, де вона.

Аліна… Вона колись запрошувала його з Лідою до себе додому. Алінин будинок – примітний. Майже у центрі міста. Тому легко його пригадав. Квартира на другому поверсі. Там йому відкрили.

– Я обіцяв Ліді повернутися. І ось я тут, – мовив закордонний гість. – Хотів би побачити її. Але Лідині батьки…

Аліна розповіла, що батьки давно не спілкуються з Лідою. Через нього. І що в нього є донька-студентка.

– Я познайомлю тебе з нею. І зателефоную Ліді. Якщо захоче зустрітися – приїде. Вона заміж недавно вийшла.

Матір із донькою готувалися до зустрічі. Хвилювалися.

– Ти не осуджуй його, Насте. Тоді кохання з іноземцем було під забороною.

Він упізнав Ліду. Вона й досі вродлива. Така ж чарівна усмішка. Лише в очах блукає смуток. А її донька… їхня донька… Красуня. Схожа на маму. Але вища. У нього зростом вдалася.

Рішення прийшло миттєво. Він запросить доньку до себе. Вона зможе, якщо захоче, отримати ще один диплом. А потім працювати на його фірмі. Аби Ліда відпустила.

Настя закінчила закордонний університет. Мала гарну роботу. Спілкувалася з батьком та його родиною. При кожній можливості навідувалася до матері.

– Нам би на могилу до баби Дарки поїхати, – сказала Ліда під час чергового візиту доньки. – І поглянути, як там хата.

Новину про те, що Ліда з Настею в місті, рознесла сусідка. Почула про це колишня Настина однокласниця Зойка. І розповіла Вікторові.

Під вечір постукали у двері. Відчинила Ліда.

– Я – Віктор, колишній однокласник Насті. Пам’ятаєте? Мені б із нею зустрітися, якщо можна.

Ліда покликала доньку.

– Ти повернулась, Синичко! – обійняв колишню однокласницю. – Куди ж ти тоді зникла?

Вони не могли наговоритися. Настя розповіла про візит його матері, про свого батька. А Віктор – про своє. Закінчив виш. Працює. Одружився. Та матір не зійшлася характером з невісткою. Виїла з хати і з його життя. Розлучаються.

– Вітю, я тобі свій скайп дам, дзвони. Буду рада чути.

Було за північ, коли Віктор попрощався з Настею.

…Матір почула, як син увійшов до хати.

– Вітю, ти де так довго був?

– У свого загубленого щастя.

– Що?! Ви ж розлучаєтесь. Невже, вона знову тебе…

Хотів відповісти щось різке, але промовчав.

…Він знову не зізнався, що досі кохає свою Синичку. Чекає, коли вона повернеться. Не наважився запитати, чому досі сама. І поки не знає, що колись сам полетить до неї…

Ольга Чорна

«Уют» №11-11.03.2021

Газета "Уют"Газета "Погляд часу"Газета "Задавака"

FacebookTwitterPinterestViber

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *