У 90 років покинув Англію і з обручкою поїхав до України

покинув Англію і з обручкою поїхав до України
У 90 років покинув Англію і з обручкою поїхав до України

«Погляд часу» №16-2019

Доля розлучила закоханих у роки війни і возз’єднала через 56 років…

Для 78-річної Тетяни Тарнавської з міста Каменя- Каширського, що на Волині, один із днів у 2000 році став найдивовижнішим. На поріг її дому нарешті ступив коханий чоловік, якого не бачила понад півстоліття! У долю молодого подружжя на зорі сімейного життя втрутилася Друга світова війна. Вона розлучила родину, залишивши по один бік материка чоловіка, по другий – дружину із сином. Лише на схилі літ сім’я знову возз’єдналася.

Роз’єднала війна

Таня тоді була зовсім юною, на одинадцять років молодшою від свого кавалера Бориса Шурана. 25 вересня закохані побралися, а менш ніж за рік розпочалася війна…

Вона застала молоду сім’ю у Ковелі. Звідти разом з іншими остарбайтерами війна погнала Таню з Борисом та їхнім маленьким сином В’ячеславом на роботи до Німеччини. Дорогою, у Польщі, сім’ю розділили: Таня з дитиною опинилася у Любліні, а чоловіка ніби повезли далі. Слід Бориса загубився.

«Чи живий? Чи здоровий?» Таня виплакувала очі в молитвах за коханого. Благала, аби Господь вберіг його у жорнах війни, і просила хоч якусь звісточку від нього для себе. Та ні…

Війна закінчилася, повернулася разом із сином додому, а про чоловіка – ні слуху ні духу. Жити не було де, бо замість хати знайшла згарище. Прихисток племінниці з дитям дав дядько – поселив її у своїй сільській хатині. Вона допомагала господарям у всьому, та дня не минало, щоб не думала про Бориса. Шукала коханого, бігала на зустрічі з людьми, які нібито бачили її чоловіка у роки війни. Та пошуки виявилися марними. Через п’ять років, втомившись від самотності та змирившись із тим, що чоловіка нема, Таня погодилася прийняти залицяння іншого.

У 1949-му році вдруге вийшла заміж та перебралася у місто Камінь-Каширський.

У снах приходив молодий і здоровий

За другим чоловіком Таня не бідувала. Народила ще одного сина. Її життя плинуло спокійно. Вийшовши на пенсію, овдовіла. Менший син зі сім’єю жив окремо, старший, В’ячеслав, залишився з нею.

Старість посріблила скроні, побороздила обличчя. А спогади все частіше повертали у молодість, у роки, коли була щасливою. Сльоза котилася по щоці, коли у пам’яті зринав образ Бориса. Він часто приходив у снах – молодий і дужий. «А може, й живий…» – після таких нічних видінь кріпла інша думка.

Одного разу Борис наснився за столом. Зосереджено читав якісь папери. Жінка підійшла до нього й із надією запитала: «Чи зустрінемося з тобою?». Борис вказав їй на один листок зі словами: «Не знаю. Дивися, ось тут вода і тут вода, а ти – за водою». Від того сну не минуло й року, як одного разу син В’ячеслав приніс матері районну газету із оголошенням:

– Мамо, а це не нас тато розшукує?

Взяла газету і прочитала: «Борис Шуран через Червоний Хрест шукає своїх жінку і сина». І земля під ногами стала хиткою…

Знайти його номер телефону не склало труднощів – за кілька днів Тетяна Михайлівна вже мала всі його англійські дані. Як виявилося, Борис Шуран живе у Ноттінгемі (місто у центральній частині Великобританії), і їх справді розділяє вода – Північне та Балтійське моря.

Запитав, чому не користується кремами

Як почати розмову? Що казати? Від хвилювання тремтіли руки, та вона набрала номер, записаний на клаптику паперу. Коли на іншому кінці проводу почула знайомий із молодих літ голос, здавалося, більшого щастя й годі чекати у житті. Скільки вони говорили – п’ять хвилин, десять, півгодини – вже ніхто не пригадає. Сказав, що не має сім’ї і самотньо живе у будинку для літніх людей. Завершилася та розмова запрошенням «англійця» до України…

Про цю дивовижну зустріч гуділо все місто: до 78-річної Тетяни Тарнавської з Англії приїхав 89-річний кавалер! Кожен хотів першим його побачити. І коли до будинку Тетяни Михайлівни під’їхав автомобіль, а з нього вийшов гарно вдягнений підтягнутий чоловік, ніхто й гадки не мав, що це Борис. Виглядав значно молодшим за свій вік.

З такою ніжністю дивився на дружину, ніби й не було тих 56 років розлуки.

Пам’ять, як кінострічку, відмотала все назад, до моменту, коли жили щасливо втрьох. В очах чоловіка забриніли сльози.

Торкаючись її поморщеного обличчя, Борис запитав, чому не користується кремами? І лише потім, зіткнувшись з українськими реаліями і дізнавшись розмір пенсії коханої, все зрозумів. Але у той момент ніщо не мало значення, крім єдиного: нарешті вони разом!

Для пенсіонерів влаштував дискотеку

Усі завмерли в очікуванні: що буде далі? Чи Борис, погостювавши в Україні, не дремене назад? А він і думки не мав повертатися. Перевів сюди свою англійську пенсію й приготував сюрприз. За мить дістав… золоту обручку.

– Ти ж не зберегла нашої вінчальної? – без нотки докору запитав.

– Знала, що ти мені іншу привезеш, – крізь сльози мовила.

Пізніше вона дізналася, що Борис був на роботах у Німеччині. Після війни потрапив до англійської окупаційної зони й не захотів повертатися у Радянський Союз. Боявся Сибіру. Все життя важко працював: і шахтарем в Африці, і вантажником у морському порту. Англійська розвідка вербувала його, аби передавав їй, про що говорять радянські моряки на суднах, які розвантажував. Жінки були у його житті, та одружуватися не став, бо пам’ятав про єдину, якій колись давав обітницю у волинському храмі.

Чи легко було після Англії приживатися в Україні? Не розумів, як у місті можуть бути будинки без каналізації і гарячої води. Бо звик до комфортних умов, щодня приймати душ чи ванну. А тут довелося бігати у туалет надвір і митися у мисці. Сусіди кажуть, приїхав до них «англієць» без зморщечки, а з кожним місяцем почав помітно старіти.

Зате згадують, яким був щедрим, любив усіх пригощати. А як пишно відзначав своє 90-річчя! Запросив компанію бабусь та дідусів і влаштував для них у дворі дискотеку.

Пригадують, як чудернацько з його вуст звучало «оукей!» І як відразу не могли второпати, чому до дружини часто каже «кіс-кіс». Виявляється, так просив його поцілувати (з англійської «кіс» перекладається як «поцілунок»).

***

Та доля, як і до війни, відміряла недовге сімейне щастя Тетяні та Борису. Прожили вони разом два з половиною роки. Бо почали чіплятися болячки, які наближували смерть. Борис Шуран помер у березні 2003 року. Через два роки його дружину розбив інсульт. Поки Тетяна Михайлівна лежала у лікарні, не стало і їхнього сина В’ячеслава.

Ця звістка остаточно звела матір у могилу. Усім пам’ятники поставив інший син, про якого останнім часом мало хто з них згадував…

Наталія Кравчук

FacebookTwitterPinterest

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *