Учуся слухати й чути

Учуся слухати й чути
З газетою «УЮТ» я знайома з першого номера. Улюблену газету читаю регулярно, із задоволенням і великим інтересом. Вона підкорює своєю винахідливістю й розмаїттям, а також вдумливістю і грамотністю, тому хотілося б поділитися своїм життєвим досвідом саме на сторінках улюбленої газети.
Вважаю, що вміння слухати співрозмовника – це велика майстерність, яка набувається в процесі спілкування й відточується з віком.
Уперше зустріла людину, що володіла таким мистецтвом, на новій роботі. Ірина Прокопівна відразу здивувала мене здатністю вести бесіди, викликати прихильність до себе людей. При спілкуванні вона ніколи не перебивала співрозмовника, лише уважно слухала, не повчала і не радила. І якщо її не запитували, то й не висловлювала своєї думки. Згодом я остаточно переконалася в її безцінному дарі слухати, що відображало іншу сторону майстерності Ірини – умінню говорити, грамотно й коротко висловлюючи свої думки. З її вуст не звучали безтактні питання, іронія чи критика.
Мені теж хотілося навчитися майстерному спілкуванню, і одного разу я звернулася до Ірини Прокопівні з питанням: «Як вам удається під час бесіди бути завжди стриманою і мовчазною?» Колега пожартувала: «Так язик же в нас один, а вух – двоє. Сама природа подбала про те, щоб люди слухали у два рази більше, ніж говорили». Потім серйозно додала: «Кожна людина підсвідомо прагне якомога більше розповісти про себе. А для виконання прихованого бажання мого співрозмовника я просто слухаю його й себе». Я хотіла уточнити, що означає «слухати себе», але, якщо чесно, вирішила сама знайти відповідь на таке, здавалося б, просте запитання.

Я хотіла уточнити, що означає «слухати себе», але, якщо чесно, вирішила сама знайти відповідь на таке, здавалося б, просте запитання.

Чудовим наставником стала для мене Ірина Прокопівна. До цього часу пам’ятаю її завуальовані підказки-поради і намагаюся дотримуватися їх.
Нові вчителі з’являються в моєму житті, і я вдячна кожному за їх уроки. Зараз моїм учителем вважаю подругу Тетяну, яка відкрила для мене нову грань – уміння слухати. Якщо потрібно поговорити про щось серйозне, Таня негайно пропонує зустрітися, нагадуючи про те, що для важливих розмов їй необхідно бачити очі співрозмовника. Вона уважно слухає і дивиться, але не пильно й пронизливо, а по-доброму, з глибоким розумінням і спокоєм. Напевно, справа не тільки в особливому погляді подруги. Її прекрасні очі служать провідником сердечної енергії, щирості й емпатії, тому вона негайно відгукується на чужий біль і допомагає чим тільки може. Роблю для себе відкриття: моя подруга слухає серцем. Чи не талант це?!
Періодично повертаюся до запитання, який свого часу не задала колезі Ірині. І зараз запитую Таню, що означає для неї вираз «слухати себе». «Думаю, – відповідає подруга, – це, по-перше, уважно стежити за кожним сказаним словом, а по-друге, постійно слухати свій внутрішній голос. Зміцнювати й розширювати позитивні думки, а думки руйнівні, стресові – відхиляти. Ще непогано було б уміти прислуховуватися до своєї інтуїції, вона не підводить».
Повністю погоджуюся з Тетяною й усвідомлюю: уміння слухати себе та інших, слідуючи голосу власного серця, – це й означає чути й розуміти.

Людмила Товкач

Передплата онлайн
FacebookTwitterPinterest