«Удача посміхається сміливим… А потім довго регоче над ними!»
«Старість наближається, як електричка: ось вона ще там, і ось вона вже тут», – сумно писав веселун Жванецький.
Миха́йло Миха́йлович Жване́цький – радянський письменник-сатирик українського походження, помер на 87-му році життя 6 листопада 2020 р.
Михайло Жванецький про своє дитинство в родині лікарів згадував коротко так: «Щось дуже сонячне, пляжне… Ще не гримнула війна. Далі – поїзд, Середня Азія, школа, Перемога, повернення до Одеси».
Вчитися він вступив до Одеського інституту інженерів морського флоту, але підйомно-транспортним устаткуванням портів цікавився куди менше, ніж твором гумористичних мініатюр і монологів.
Після інституту працював в Одеському порту механіком, потім – інженером підйомно-транспортних механізмів на заводі «Продмаш».
«Вісім років вантаження-вивантаження, роз’їздів на автонавантажувачі, сидіння в пароплаві, у трюмі, у вугіллі, коли видно тільки очі і зуби. Там я мужнів…»
Письменник Варлен Стронгін розповідав, як тяжко Жванецький починав свою кар’єру:
– У Михайла був довгий і складний шлях на естраду, у нього латки на штанях були. У такому вигляді Жванецький і їздив за Райкіним містами. Ловив Аркадія Ісаковича в коридорах, пропонував тексти, той відмахувався.
Але одного разу Райкін ішов театральним коридором і почув: Ільченко і Карцев репетирують інтермедію «Авас». Райкін розреготався і взяв її у свій репертуар. Так усе і почалося. Як зауважив Жванецький пізніше: «Удача посміхається сміливим… А потім довго регоче над ними!».
Через рік він був уже завлітом у театрі Райкіна, писав мініатюри для самого Райкіна, Карцева, Ільченка… Потім став помічати: щось не те. Коли чув на вулиці свій жарт на кшталт: «До ґудзиків претензій немає», хотілося, щоб впізнавали автора! Так Михайло Жванецький почав читати свої мініатюри сам. Спочатку в Одеській філармонії, потім у Московському театрі «Ермітаж», потім – у своєму власному театрі мініатюр. Жванецького називали «черговий по країні» – він бачив своїх співгромадян наскрізь, глибоко розумів і жартував так точно, що було не образливо.
«Що наше життя: не звикнеш – здохнеш, не здохнеш – звикнеш».
Про особисте життя Михайла Михайловича можна написати великий і заплутаний роман. Він ніколи не розумів моногамію: «Вірність, відданість – туго затягнута краватка, і дуже хочеться послабити цей вузол. Думаю, що вірність – легка ознака нестачі розуму».
Уперше він одружився «на симпатичній дівчинці Ларисі», яку дуже сильно кохав. Ларисі жити з постійно відсутнім і поки ще бідним сатириком не сподобалося, вона подала на розлучення. Потім Жванецький довго не одружувався («Не вмієш любити – сиди і дружи!»), але знаменита одеська життєлюбність і південний темперамент притягували до нього різних жінок, іноді декількох одразу.
У Михайла Михайловича п’ятеро дітей по всьому світу: два сини і три доньки. Його знаменитий жарт: «Один незручний рух – і ви батько» виник не на порожньому місці.
До 60 років він став розсудливим і більше двадцяти років прожив зі своєю дружиною Наталею, яка була молодша за нього на 32 роки.
У 1995 р. у них народився син. Коли хлопчик підріс і став питати, чому батьки не одружені, пішли і розписалися. Наталя каже, що у житті з письменником нічого особливого немає: «Жити з талановитою людиною – загалом те ж саме, що і зі звичайною. Хіба що трохи більш веселіше».
2 грудня 2019 р. Михайло Жванецький закрив передачу «Черговий по країні», як пізніше виявилося, це було пов’язано зі хворобою.
У жовтні 2020 р. його директор Олег Сташкевича повідомив, що Жванецький прийняв рішення закінчити концертну діяльність за станом здоров’я.
Помер у реанімації 6 листопада 2020 р. у Москві на 87-му році життя. Причинами смерті, за словами його директора і літературного секретаря Олега Сташкевич, стали вік і хвороби.
Похований 9 листопада на Новодівичому кладовищі, поруч з могилами народних артистів СРСР Галини Волчек і Марка Захарова. Церемонія прощання, з огляду на пандемію Covid-19, пройшла у закритому режимі.
«Погляд часу» №47-19.11.2020
