Україна застрягла у 2014 році

Україна застрягла у 2014 році
Україна застрягла у 2014 році

«Погляд часу» №26-2019

Із російської делегації в ПАРЄ зняли санкції, і тепер вона може повернутися. Більшість європейців проголосували за це рішення, включаючи Азербайджан, Норвегію, Францію, Італію, Іспанію, Нідерланди, Португалію, Туреччину, Словаччину, Австрію і Німеччину.

Як же тепер із цим жити? Десятки розчарованих і здивованих постів у стрічці ФБ.

«А як же європейські цінності?!» – обурюються одні.

«І після всього, що зробила Росія! Вбивць повернули в організацію! Як вони могли?» – запитують інші.

«Нас зрадили і зливають, це змова проти України!» – обурюються треті.

А знаєте що?

Ось ця істерика – це просто основа того, наскільки спотвореним і штучно накачаним був наш інформаційний простір останні кілька років. Більше 1,5 років європейці обговорювали можливість повернення РФ у ПАРЄ, і тут раптом вони це зробили. Адже ось несподіванка!

У цьому вся суть нашої зовнішньої політики і її комунікації населенню і партнерам.

Кілька років у нас була суцільна «перемога», а Росія програвала по всіх фронтах, попутно мало не розвалившись від дії санкцій. Диво їх врятувало.

П’ять років поспіль у нас ледь не боготворили західні цінності, моральність і вищу справедливість їхньої політики, на всіх парах прагнучи увійти у цей закритий елітний європейський клуб. При цьому, всім начхати було на те, як насправді Європа діяла в інших регіонах світу і як вона змінювалася останні п’ять років.

Виявляється, діра у бюджеті і закулісні договорняки в умовах кризи старого порядку і самого ЄС більше хвилюють європейців, ніж безапеляційна підтримка України, яка за п’ять років нічого їм не запропонувала.

Європейський прагматизм тупо ігнорувався на догоду наївному романтизму, і ставка робилася саме на нього. Відповідно, відносини з ЄС ніколи не були по-справжньому прагматичними, гнучкими і серйозними.

Інформаційний міхур накачувався «добрими звістками», поки це не перетворилося у замкнуту рекурсію «перемог» – паралельний всесвіт, в яку повірили багато людей, включаючи частину журналістів та експертів.

За п’ять років сформувалася така потужна «спіраль мовчання», що всякий, хто намагався з неї вийти, автоматом ставав «агентом Кремля».

Ось так Україна застрягла у 2014 році. І продовжує жити у ньому до цих пір, нібито у світі нічого не змінювалося.

Так було з ПАРЄ. Так було з «Північним потоком – 2».

Так відбувається з санкціями проти РФ.

Але коли будуєш той мур ілюзій, він усе одно впаде. Чим вище його зводиш, тим болючіше з нього падати, і тим сильніше буде віддача від натовпу «розчарованих», «скривджених» і «здивованих», що виливається в основному на результати виборів.

Але, звичайно ж, у цьому винен Володимир Зеленський, хто ж іще! Він не зумів узяти за горло цих «невдячних» європейців у Франції і Німеччині, і наказати їм не голосувати за Росію в ПАРЄ.

Узагалі, я зараз скажу злочинну з точки зору нашого убогого мейнстріму річ: повернення РФ в ПАРЄ нічого страшного з собою не принесе. Я взагалі спочатку не бачив тут великої проблеми, крім як дрібної символічної поразки.

ПАРЄ – це консультативний орган, який приймає рішення, не маючи юридичної сили. От і все.

А потім із цього зробили якийсь божевільний фетиш, нібито від ПАРЄ залежить щось, нібито це якась дуже могутня організація. Люди, видихайте.

У нашій делегації тепер з’явиться реальна практика жорстких дебатів, можливість повправлятися в ораторському мистецтві і дуже яскрава груша для словесного биття у вигляді купки росіян, у яких можна викликати перманентне горіння.

І я дуже сподіваюся, що адміністрація і новий уряд В. Зеленського не стануть на ті самі граблі, і будуть більш тверезо оцінювати ситуацію навколо нас.

Ілля Куса

FacebookTwitterPinterest

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *