Україна застрягла у 2014 році
«Погляд часу» №26-2019
Із російської делегації в ПАРЄ зняли санкції, і тепер вона може повернутися. Більшість європейців проголосували за це рішення, включаючи Азербайджан, Норвегію, Францію, Італію, Іспанію, Нідерланди, Португалію, Туреччину, Словаччину, Австрію і Німеччину.
Як же тепер із цим жити? Десятки розчарованих і здивованих постів у стрічці ФБ.
«А як же європейські цінності?!» – обурюються одні.
«І після всього, що зробила Росія! Вбивць повернули в організацію! Як вони могли?» – запитують інші.
«Нас зрадили і зливають, це змова проти України!» – обурюються треті.
А знаєте що?
Ось ця істерика – це просто основа того, наскільки спотвореним і штучно накачаним був наш інформаційний простір останні кілька років. Більше 1,5 років європейці обговорювали можливість повернення РФ у ПАРЄ, і тут раптом вони це зробили. Адже ось несподіванка!
У цьому вся суть нашої зовнішньої політики і її комунікації населенню і партнерам.
Кілька років у нас була суцільна «перемога», а Росія програвала по всіх фронтах, попутно мало не розвалившись від дії санкцій. Диво їх врятувало.
П’ять років поспіль у нас ледь не боготворили західні цінності, моральність і вищу справедливість їхньої політики, на всіх парах прагнучи увійти у цей закритий елітний європейський клуб. При цьому, всім начхати було на те, як насправді Європа діяла в інших регіонах світу і як вона змінювалася останні п’ять років.
Виявляється, діра у бюджеті і закулісні договорняки в умовах кризи старого порядку і самого ЄС більше хвилюють європейців, ніж безапеляційна підтримка України, яка за п’ять років нічого їм не запропонувала.
Європейський прагматизм тупо ігнорувався на догоду наївному романтизму, і ставка робилася саме на нього. Відповідно, відносини з Євросоюзом ніколи не були по-справжньому прагматичними, гнучкими і серйозними.
Інформаційний міхур накачувався «добрими звістками», поки це не перетворилося у замкнуту рекурсію «перемог» – паралельний всесвіт, в яку повірили багато людей, включаючи частину журналістів та експертів.
За п’ять років сформувалася така потужна «спіраль мовчання», що всякий, хто намагався з неї вийти, автоматом ставав «агентом Кремля».
Ось так Україна застрягла у 2014 році. І продовжує жити у ньому до цих пір, нібито у світі нічого не змінювалося.
Так було з ПАРЄ. Так було з «Північним потоком – 2».
Так відбувається з санкціями проти РФ.
Але коли будуєш той мур ілюзій, він усе одно впаде. Чим вище його зводиш, тим болючіше з нього падати, і тим сильніше буде віддача від натовпу «розчарованих», «скривджених» і «здивованих», що виливається в основному на результати виборів.
Але, звичайно ж, у цьому винен Володимир Зеленський, хто ж іще! Він не зумів узяти за горло цих «невдячних» європейців у Франції і Німеччині, і наказати їм не голосувати за Росію в ПАРЄ.
Узагалі, я зараз скажу злочинну з точки зору нашого убогого мейнстріму річ: повернення РФ в ПАРЄ нічого страшного з собою не принесе. Я взагалі спочатку не бачив тут великої проблеми, крім як дрібної символічної поразки.
ПАРЄ – це консультативний орган, який приймає рішення, не маючи юридичної сили. От і все.
А потім із цього зробили якийсь божевільний фетиш, нібито від ПАРЄ залежить щось, нібито це якась дуже могутня організація. Люди, видихайте.
У нашій делегації тепер з’явиться реальна практика жорстких дебатів, можливість повправлятися в ораторському мистецтві і дуже яскрава груша для словесного биття у вигляді купки росіян, у яких можна викликати перманентне горіння.
І я дуже сподіваюся, що адміністрація президента В. Зеленського і новий уряд не стануть на ті самі граблі, і будуть більш тверезо оцінювати ситуацію навколо нас.
Ілля Куса
