Валерій Залужний: «Ніколи не думав, що стану генералом»

Стриманий, далекоглядний, порядний та мужній – усі ці регалії можна приписати головнокомандувачу Збройних Сил України Валерію Залужному, який 8 липня святкував свій день народження.

Саме під його керівництвом наші захисники змогли відстояти Київ, Чернігів, Суми та інші міста, на які зазіхали росіяни. При цьому, Залужний уникає публічності та воліє займатися своєю безпосередньою роботою. Через це західні ЗМІ вже встигли наректи його «залізним генералом» України. Тож хто керує нашою армією, успіхам якої дивуються генерали НАТО?

Від командира взводу до генерала

Свою військову службу Залужний розпочав у 1997 році після закінчення Одеського інституту сухопутних військ. Без «блату» чоловік підіймався по військових щаблях, починаючи з командира взводу, потім командира навчальної роти та командира батальйону.

Увесь цей час паралельно навчався у найкращих ВНЗ країни та нині може похвалитися 4-ма дипломами та 3-ма «золотими» медалями.

Теорії йому не бракує, адже за його плечима Національна академія оборони України, Національний університет оборони України ім. Івана Черняхівського та Острозька академія.

Але водночас він загартував свої знання на реальному полі бою у 2014 році та вважається єдиним українським головнокомандувачем, який воював.

Та хоч Залужний народився у сім’ї військового і з дитинства мріяв піти стопами свого батька, кар’єристом його точно не назвеш.

– Моє підвищення було як у звичайного солдата. Мене призначили – приступив до виконання обов’язків, обійняв посаду, запропонували іншу – теж переїхав, – поділився Залужний.

Для чоловіка кожна нова посада була не ціллю, а інструментом досягнення мети – розвитку української армії. І це можна побачити в удосконаленні ЗСУ за 8 років війни на Донбасі. Це час, за який в Україні зросло нове покоління українських військових, які вчилися разом із силами НАТО на європейських полігонах, щоб потім застосувати свої знання на фронті.

У період із 2014 року Залужний виріс від заступника командира сектора «С» до генерал-лейтенанта. Причому, його завжди поважали в армії за людське ставлення до своїх підлеглих, відкритість, щирість та хоробрість.

– Досі з багатьма з них зідзвонюємося, листуємося. Я радий, коли можу їм чимось допомогти, вирішити якісь військові чи побутові питання, – сказав про своїх побратимів Залужний в одному з інтерв’ю.

Та ось, зрештою, в липні 2021 року Президент Володимир Зеленський призначив його на посаду головнокомандувача ЗСУ, а в березні 2022 дав звання генерала.

Перехід на західні стандарти

Призначення Залужного стало частиною масштабної реформи української армії після серйозних змін у Міністерстві оборони та під час реструктуризації військового командування.

Залужний та інші українські командири розуміли загрозу повномасштабного вторгнення сусідів ще з 2014 року. Тому використовували цей час, щоб вибудувати нову гнучку модель ведення війни, коли невеликі підрозділи можуть думати та діяти самостійно, не чекаючи наказів зверху.

Військові аналітики вважають, що це й допомогло на початку повномасштабної війни паралізувати формування окупантів та змусити вищі чини російської армії піти на фронт, де деякі й згинули на нашій землі.

Чималу роль у формуванні західного світогляду Залужного відіграв і той факт, що він ніколи не служив у радянській армії. А отже йому «совкова» військова модель була зовсім чужою. Натомість армієць неодноразово підкреслював своє прагнення реформувати ЗСУ відповідно до стандартів НАТО.

Головнокомандувач на війні

Досвід навчив генерала слідкувати за ворогом не лише на полі бою, а й у тилу. Тож єдине, про що наразі він просить політичних лідерів – стояти осторонь військової справи та дозволяти солдатам боронити країну.

«Хочу звернутися до політиків, які, перебуваючи в тилових містах, розповідають про «зраду» і роблять «оцінки» оперативної обстановки. Я звертаюся до вас: не принижуйте наших захисників своїми «експертними оцінками». Це ж не ви зараз на першій лінії оборони. І не ваші діти», – написав Залужний у своєму Facebook.

Особистий фронт

На особистому фронті в Залужного вже понад 20 років усе тихо та спокійно. Дружина Олена працює фінансистом в «Укргазбанку», а дві доньки будують власне життя: одна в Київському гарнізоні, а друга – у медінституті.

Характерна риса родини – бажання жити простим непоказовим життям порядних українців. Тож особисте залишається за кадром.

Та заслуги головнокомандувача в цій війні не можуть бути непоміченими, а його ім’я точно увійде до військової історії не тільки України, а й Європи.

«Уют» №29-14.07.2022