Вибори – не супермаркет

Вибори це не супермаркет
Вибори – не супермаркет

«Погляд часу» №13-2019

«Життя – це великий супермаркет, бери, що забажаєш, але пам’ятай, що попереду каса».

Під час цьогорічної виборчої кампанії стало зрозуміло, на що перетворили визначальний і архіважливий процес електоральних змагань, процес, який врешті-решт визначить, чи бути нам як нації, як європейській країні, чи зможемо остаточно розірвати імперську пуповину і гідно протистояти одвічному окупанту, на банальне торговисько з примітивними маркетинговими фокусами. Бо ж «можемо брати, що забажаємо», навіть контрафактний та токсичний товар, загорнутий у яскраві обгортки популістських обіцянок, можемо дати волю своїм симпатіям-антипатіям (одним – беззастережну підтримку, другим – надмір злоби і агресії, накопиченої роками, як застояна жовч), можемо, зрештою, задовольнити власне ображене кимось его…

Бо ці вибори, до всього ж, продемонстрували чіткий поділ суспільства на громадян (тих, хто достеменно знає, що «попереду каса», і за кожен свій крок слід відповідати), і обивателів. Саме вони, другі, на жаль, формують мейнстрим суспільних дискусій, глушачи своїм базарним вереском тверезі голоси і резони здорового глузду. Головне, аби почули їхні жалі, часто надумані негаразди, сформульовані не в їхніх головах, а деінде, зокрема і «за поребриком» питання порядку денного. Ці люди не звикли до відповідальності. Для них це – справа інших, тих, на кого відтак, особливо, у випадку невдачі, можна вішати всіх собак.

Обиватель не звик докладати особливих зусиль для роздумів над тим, як повернеться той чи інший його вчинок. Ще Фрейд писав, що «маси ніколи не хотіли істини. Вони вимагають ілюзій, без яких не можуть жити».

Обиватель не любить платити податки, – бо нащо «годувати владу»? Але коли тій владі бракує коштів на медицину, освіту чи на адекватних поліцейських, аби забезпечити лад, він першим здійматиме крик. А ще такий обиватель любить «халяву», якщо її впіймає, то вважатиме себе найбільшим розумником (забувши, при цьому, де перебуває безкоштовний сир). «Євробляхи» ж майже дармові… І першим почне верещати, коли йому вказують на потребу бути таким же, як інші, справно платити мито, аби збудувати нормальні дороги чи заплатити більшу пенсію знедоленим. Він, обиватель, проти корупції, його бісять гроші у чужій кишені, він на дух не переносить успішних людей, які, на його погляд, досягли достатку і визнання, тільки «накравши». Звідти й одвічний комплекс «зубожіння», мерзенний до непристойності, бо ніяк не корелюється з рівнем тіньових доходів або прихованих дрібних шахрайств.

Але коли йдеться про власний інтерес, то наш обиватель не проти (навіть «за», бо так простіше) тицьнути кому слід конвертик із грошима, знайти впливового знайомого, або й самому, якщо, звісно, вдасться, долучитися до ненависного «владного корита».

Ви гадаєте, що обиватель зміниться, навіть якщо переможе його обранець? Справді… Адже його знову їстиме заздрість до чужого успіху, і вже наступного дня він прокинеться зі знайомим для нього відчуттям другосортності і неповноцінності. І знову шукатиме шляхи, аби тільки не вилізти зі шкаралупи власного комфорту, з «крайньої хати». Цьогоріч це навряд чи вдасться. Бо ціна питання надто висока.

Ті, хто купиться на залежалий товар чи сумнівні новинки, отримають сумний «кіндер-сюрприз». Сконструйований у високих кремлівських вежах. Там чудово розуміють, що свідома частина українства навряд чи погодиться на рух назад, а, отже, протестуватиме проти будь-яких, навіть найменших спроб ревізії політики чинного президента. Це означатиме хаос, громадянську війну. А відтак – «Сирія» у центрі Європи, куди «мишебратська» Росія із задоволенням запровадить свій «обмежений контингент» або ж головорізів із ВПК «Ваґнер», аргументуючи «інтернаціональним обов’язком», «гуманітарною місією», та чим завгодно… І якщо хтось вважає, що «визволителі» поводитимуться по-європейськи, то хай ще раз перегорне моторошні сторінки історії, починаючи з 1914 року…

Мене часто запитують у соціальних мережах, знаючи мій особистий вибір, – «а, може, спробувати проголосувати за кандидата N»? Вибори – не супермаркет і не «пробник». Тут можемо обрати лише один товар, і тільки від нас залежатиме, буде він якісним і корисним, чи токсичним і шкідливим. Чек, який отримаємо на виході, свідчитиме не тільки про нашу платоспроможність, але й про наше уявлення про добро і зло, про наші справжні мрії (якщо вони, звісно, є). І платитимемо ми з власного гаманця, хай не тішить нас думка, що за наш особистий вибір заплатить якийсь благодійник. Ні, ми на власній шкурі відчуємо наслідки свого вчинку, і хвалити чи сварити за нього зможемо тільки себе.

Ігор Гулик

Газета "Уют"Газета "Погляд часу"Газета "Задавака"

FacebookTwitterPinterestViber

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *