Від Бублика до Тарапуньки: батьківські гени
«Здравствуйте, дорогие товарищи! Добрий вечір! Приветствуем вас! Здоровенькі були!» – так півстоліття віталися з глядачами народні улюбленці Штепсель і Тарапунька.
Репліки українською звучали від Тарапуньки, народного артиста УРСР Юрія Тимошенка.
Другого дня літа 1919 р. у родині Тимошенків – полтавського освітянина Трохима, автора першого шкільного підручника з математики, який видали українською мовою, чоловіка гострого на язик, який грав на гітарі та скрипці, і дзвінкоголосої Дарини, з роду Миколи Лисенка, – народився син Юрій.
У дитинстві йому запала в душу ювілейна вистава «Наталки Полтавки» з Миколою Садовським і Петром Саксаганським, а в кіно захопив Чарлі Чаплін. Тож коли батьки грали у самодіяльній виставі в клубі на Решетилівщині, малий теж поспішив на сцену.
Школярем набув слави дотепника, який за словом до кишені не лізе. Потім «захворів» поезією – та, отримавши на Всеукраїнському конкурсі першу премію, всі свої вірші… спалив, відтоді назавжди порвавши з ними – хіба за винятком гумористичних текстів.
Його сусідом по гуртожитку в Київському театральному інституті став одесит Юхим Березін, тож спробували виступати разом. Тоді ж «знайшовся» і перший персонаж Юрія– сільський міліціонер Бублик.
У 1941 р. вони удвох стали переможцями республіканського етапу II Всесоюзного конкурсу артистів естради.
Усю війну, дійшовши до Берліна, виступав перед воїнами з пародіями на Гітлера і Геббельса, комедійний дует кухаря Галкіна і банщика Мочалкіна у складі фронтового ансамблю пісні й танцю Південно-Західного фронту. Два ордени і 7 бойових медалей – такі були нагороди Тимошенка.
Невдовзі Юрій зіграв солдата Зайченка у фільмі «Падіння Берліна», отримавши за цю роль із подачі вождя Сталінську премію. Для естрадних виступів спробував «реанімувати» образ Бублика. Та якось, спілкуючись із Довженком, згадав про полтавське дитинство й річечку – Тарапуньку. Ця назва розсмішила режисера, і він порадив Юрію узяти таке сценічне ім’я. Березін, до пари, сам назвав свій персонаж електромонтера Штепселем.
Уперше побачивши на сцені Всесоюзного конкурсу артистів естради колоритного Тарапуньку в білій гімнастерці та кирзових чоботах, глядачі вирішили, що це… справжній міліціонер! Та й Штепсель чудово підіграв.
Тож у серпні 1946 р. вони здобули першу премію в розмовному жанрі, але… дали її лише Юрію – і Тимошенко кинувся захищати друга, який не раз потерпав через «5 графу».
Почавши з 30 концертів на місяць, із часом дійшли до 3 на… день, а про відпустки й не йшлося.
Якось на Далекому Сході стався такий безпрецедентний випадок: місцеві жителі, які не змогли купити квитки на концерти дуету, перегородили залізничну колію, щоб не дати Тарапуньці й Штепселю виїхати з міста. Зрештою, артистам довелося виступати на вокзалі.
Люди любили їх за гумор і влучну сатиру, зверталися зі своїми проблемами районного, місцевого масштабу, а часом лякали чиновників: мовляв, ось Тарапунька зі Штепселем із вами розберуться!
Та критикували не всіх: партійну верхівку, керівництво країни у виступах не згадували. А ще у сценічних діалогах ролі були чітко розподілені: правильні, розумні слова, повчаючи друга, казав російською Штепсель; Тарапунькові ж репліки українською часто засвідчували провінційність, а то й недорікуватість і хуторянство сценічного героя, хоч сам Тимошенко був людиною високоосвіченою.
Усі тексти правила та затверджувала цензура. З іншого боку, таким чином українська звучала тоді навіть на кремлівській сцені.
Запальний і на сцені, й коли зіштовхувався з несправедливістю у житті, Тимошенко обдумував ролі мовчки, лише ще більше курив.
До КПРС так і не вступив, хоч, на відміну від Березіна, йому пропонували не раз; відповідав на те: «Не достоєн», а якось відрізав: «Доки у вашій партії такі покидьки сидять, пристойним людям там робити нічого».
Довго відмовлявся і від звання «заслуженого», потім заявив: «Або двом, або нікому» – і це спрацювало. Удвох стали й «народними УРСР», а от «народних СРСР» так і не дочекалися.
Його «слабкостями» були марки, футбол, більярд і робота з деревом. А ще – кілька гармошок, на яких акомпонував собі, виконуючи зі сцени частівки.
Одружившись по війні з колишньою однокурсницею Ольгою Кусенко, через 16 років (дітей не було) 42-річний Юрій пішов, залишивши квартиру жінці.
На 25-річну співачку Юлію Пашковську звернув увагу, почувши від друга: та ж у твоєму колективі працює найкрасивіша жінка СРСР!
Нове житло дали лише завдяки заступництву… Штепселя. У цьому шлюбі народилося 2 синів; старшого назвали на честь Довженка, як той і хотів, а молодшого – Юрієм.
Останніми роками заідеологізовані за вказівкою програми вже менше вабили глядачів. Та виступи тривали.
Під час гастролей в Ужгороді восени 1986 р. інфаркт стався в Юрієм Тимошенко просто на сцені. Підлікувавши, йому дозволили повернутися додому. Чекаючи потяга, «стрельнув» цигарку – і після кількох затяжок знепритомнів.
Удруге врятувати Тарапуньку лікарям не вдалося…
Читайте також: 90 років Костянтину Петровичу Степанкову
«Погляд часу» № 27-2.07.2020
