Вісімдесяте літо ювіляра

25 липня 2021р. відсвяткував своє 80-річчя ветеран пошукового руху, дитина війни, член Черкаської обласної Ради ветеранів, створювач і екс-директор зразкового музею Бойової Слави 254-ї стрілецької дивізії, голова Черкаського обласного відділення «Забуттю не підлягає» Всеукраїнського фонду пошуку «Пам’ять» та голова однойменної пошукової групи Валентин Колодяжний.

Валентин Колодяжний
Голова пошукової групи «Пам’ять» і екс-директор музею Бойової Слави 254-ї стрілецької дивізії Валентин Колодяжний

Ювіляр з’явився на світ трагічного для нашої батьківщини 1941 року уже після початку війни, коли його рідна земля стогнала під вибухами бомб і снарядів. Буквально в перші неділі війни німецькі диверсанти, переодягнені у форму солдат Червоної Армії, захопили в полон його батька.

– Моїй матері вдалося дізнатися, що батько знаходиться в таборі для військовополонених, який розташований на станції Лозова, що у Харківській області. Нам передали, що комендант того концтабору за гроші на прохання рідних відпускає полонених додому.

На той час уже стояла люта зима, але робити нічого – мати вирішила, що повинна за будь-яку ціну врятувати батька. Поклала мене малого на саночки і пішки вирушила в дорогу… – так розпочав свою розповідь про тяжке воєнне дитинство Валентин Антонович.

У подальшому чоловік вибрав нелегку, але вкрай важливу і відповідальну стежку педагога, а з виникненням пошукового руху активно включився в нього, створивши на базі 11-ї черкаської середньої школи, у якій тоді викладав, пошукову групу «Пам’ять».

У 60-ті роки минулого століття було покладено початок масовому патріотичному походу-пошуку з увіковічнення пам’яті полеглих героїв, перезахованню їх останків, встановленню приналежності безіменних могил тощо. Виник благородний, потужний і безприкладний рух, який підтримали тисячі ентузіастів у всіх куточках неозорого Радянського Союзу. Серед них був і черкасець Валентин Колодяжний. Скільки мільйонів школярів пройшли через пошукові загони за десятки років їх діяльності – не злічити! Як і прикладів успішного пошуку, яким ми завдячуємо, зокрема і Валентину Колодяжному та його юним однодумцям.

Сьогодні імена героїв, які були об’єктом пошуку «Пам’яті», увічнено в назвах не тільки черкаських вулиць, а й інших міст колишнього Радянського Союзу. В активі ветерана пошукового руху – багато дивовижних, майже детективних історій встановлення істини про героїв-учасників кровопролитних боїв за визволення України і Черкас від німецько-фашистських загарбників. Деякими з них Валентин Колодяжний у день свого ювілею залюбки поділився з кореспондентом газети «Погляд часу».

Розшукуються герої

Старший сержант Іван Онопрієнко був навідником гармати 3-ї батареї 130-го винищувально-протитанкового дивізіону. Він пройшов тяжкі бої на Калінінському і Воронежському фронтах, брав участь у форсуванні Дніпра в районі с. Свидівок, а у боях за Черкаси проявив безприкладні мужність і відвагу. Так, в одному з вуличних двобоїв із ворогом його гармата опинилась один на один із групою танків противника. Під масованим танковим вогнем він розстріляв чотири машини, а коли гармату було виведено з ладу, кинувся на стальні чудища з гранатами. Так запалав ще один ворожий танк.

За подвиги, здійснені у боях за Черкаси, Івана Олексійовича було удостоєно високого звання Героя Радянського Союзу.

Дмитро Тарасков народився у Горлівці. Був танкістом. Служив у 1817-му самохідно-артилерійському полку. Брав участь у вікопам’ятному танковому двобої під Прохорівкою, у боях на Курській дузі, за лівобережну Україну. У боях за Черкаси він і його однополчани Петро Вернигора і Гнат Хоменко проявили безприкладний героїзм. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 22 лютого 1944 року командиру батареї лейтенанту Петру Леонтійовичу Вернигорі, механікам-водіям старшому сержанту Гнату Степановичу Хоменку і старшині Дмитру Фроловичу Тараскову були присвоєні звання Героїв Радянського Союзу посмертно.

– Ми не мали ніяких відомостей про подальшу долю Героїв, тому вважали своїм обов’язком встановити істину, – розповідає Валентин Колодяжний. – У нагородному листі на ім’я Д. Ф. Тараскова зазначалося, що йому звання Героя Радянського Союзу присвоєно посмертно. Із нагородного листа І. О. Онопрієнка випливало, що він отримав високу нагороду при житті. Ми вважали, що Дмитро Тарасков повинен бути похованим на черкаському Пагорбі Слави, а Івана Онопрієнка потрібно знайти і встановити з ним зв’язок.

Так юні слідопити під керівництвом Валентина Антоновича розпочали пошук, результати якого приголомшили.

Іронія долі

Виявилось, що Іван Онопрієнко насправді загинув під час вуличних боїв за Черкаси, а Дмитро Тарасков, якого стільки років вважали загиблим, живий! Він проживав і працював у Конотопі, що на Сумщині.

– Дмитру Фроловичу вдалось уціліти – покинувши розбиту самохідку, він, поранений, пробирався в сторону Руської Поляни, де його оточили гітлерівці. Далі до травня 1945 року в його долі був фашистський полон. Ми довели, що це і є той самий герой-визволитель нашого міста, якого вважали загиблим, – говорить ювіляр.

Так Золота Зірка знайшла свого Героя. Дмитро Тарасков також був нагороджений орденом Леніна. Це сталося майже через чверть століття після закінчення війни завдяки пошуковцям під керівництвом Валентина Колодяжного.

В гостях у черкаських пошуковців - Герой Радянського Союзу Д.Ф.Тарасков
В гостях у черкаських пошуковців – Герой Радянського Союзу Д.Ф.Тарасков. Справа ззаду – В.А.Колодяжний.

А ось доля Івана Онопрієнка склалася трагічно – пошуковці встановили місце його поховання. 9 травня 1967 року на черкаському Пагорбі Слави відбулося відкриття меморіальної плити Героя Радянського Союзу І. О. Онопрієнка. У книзі «Герої-визволителі Черкащини» на сторінках 273 і 274 є такі рядки: «Ім’я Героя Радянського Союзу І. О. Онопрієнко носить піонерський загін 5-го класу Черкаської середньої школи № 11. Це вони, юні слідопити, разом із класним керівником В. А. Колодяжним встановили, що Героя спочатку було поховано на розі вулиць Комсомольської і Шевченка в місті Черкаси.

У 1967 році було проведене перепоховання останків радянських воїнів, які загинули у боях за місто, і прах Онопрієнка разом із прахом інших загиблих героїв був перенесений на Пагорб Слави». Ці скупі рядки – результат довгої, копіткої роботи пошуковців під керівництвом талановитого педагога-пошуковця Валентина Колодяжного.

А незабаром Дмитро Тарасков приїхав до Черкас. Перша зустріч Героя з пошуковцями «Пам’яті» відбулася напередодні 24-ї річниці Великої Перемоги. Гостями школи також була і делегація з батьківщини Онопрієнка – села Шахворостівка Полтавської області. Окрім директора місцевої школи, вчителів, учнів, приїхали також мати Героя – Марія Костянтинівна і його сестра, Ольга Олексіївна.

Заповіт героя

Збором матеріалів про бойовий шлях героя-визволителя Черкас, командира танкової роти 173-ї окремої Черкаської танкової бригади Анатолія Мельникова займалися декілька поколінь пошуковців «Пам’яті». Анатолій Васильович родом із Куйбишева (сьогодні – Самара). У 1943 році його бойовий шлях проліг через Курську дугу, у боях за звільнення Харкова відважний танкіст був нагороджений орденом Червоного Прапора. А за подвиг, здійснений при звільненні Черкас, А. В. Мельникова двічі представляли до присвоєння звання Героя Радянського Союзу, але Золоту Зірку він так і не отримав. Валентин Колодяжний і пошуковці «Пам’яті» провели титанічну роботу – листування з багаточисельними установами, архівний пошук. Їхні багатолітні копіткі зусилля увінчалися успіхом – 5 травня 1990 року згідно з Указом Президента СРСР А. В. Мельников врешті-решт отримав заслужене високе звання. Це був останній Указ про присвоєння звання Героя Радянського Союзу.

Розпочалися щорічні зустрічі з Героєм у Черкасах, у школі № 27, яка стала для нього рідною і де зусиллями Валентина Колодяжного і його юних пошуковців було створено зразковий музей Бойової Слави 254-ї стрілецької дивізії, на яку лягла основна тяжкість боїв за Черкаси. Пізніше матеріали фондів музею стануть основою для збірки спогадів визволителів Черкас «Минуле згадують бійці», головним консультантом якої став Валентин Колодяжний.

Ветерани ВВВ і воїни-інтернаціоналісти у 27-й школі м.Черкаси
Ветерани ВВВ і воїни-інтернаціоналісти в гостях у 27-й школі м.Черкаси

Після його смерті в 2001 році у шкільному музеї Бойової Слави 254-ї стрілецької дивізії відкрито експозицію, присвячену А. В. Мельникову. Якось під час відвідин Черкас її оглянув житель Самари, черкаський партизан-холодноярець Костянтин Оніщенко. Він розповів, що у самарській школі № 31 діє музей Курської Битви ім. Анатолія Мельникова. Костянтин Єрофійович ознайомив самарців із діяльністю їх черкаських однодумців і в червні 2006 року пошуковці «Пам’яті» зустрічали гостей – колег із Самари.

– Ми побували на місці героїчного бою А. В. Мельникова в районі заводу Хімреактив, де встановлено меморіальний знак. А через два роки на пероні Самари нас зустрічали місцеві слідопити на чолі з керівником І. А. Бубновою, наш земляк К. Є. Оніщенко, дочка А. В. Мельникова Наталія Анатоліївна і його внуки – Анна і Костянтин, – розповідає Валентин Колодяжний.

Під час своїх останніх відвідин Черкас Анатолій Мельников залишив у музеї такий запис: «Любі дітлахи! Під керівництвом директора школи Надії Олійник, а також Валентина Колодяжного вами створено унікальний музей Другої світової війни, у якій радянський народ отримав безприкладну Перемогу над ворогом нашої Батьківщини. Велике вам спасибі за це! Головна ж ваша задача – добре навчатися. Нехай ця думка буде для вас моїм заповітом, а заповіти прийнято виконувати!

14 грудня 1999 р. Герой Радянського Союзу А. Мельников».

Герой Радянського Союзу А. Мельников
Герой Радянського Союзу А. Мельников в школі №27 м.Черкаси

Цей заповіт Героя повинні свято виконувати всі ті, хто є нащадками та достойних пам’яті своїх героїчних предків, яку зберегли і примножили пошуковці під керівництвом героя цього допису. Це і було основним лейтмотивом його багаторічної плідної діяльності.

Геннадій Сноз

«Погляд часу»  №32-5.08.2021

Газета "Уют"Газета "Погляд часу"Газета "Задавака"

FacebookTwitterPinterestViber
Теми:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *