Війна забрала брата, чоловіка і маму: щемлива історія дружини чоловіка «зі сталі»
Тетяна Ластович втратила на війні трьох найближчих людей – брата, маму та чоловіка і сама залишилася з трьома маленькими дітьми.
До початку повномасштабної війни росії проти нашої країни Таня була щасливою дружиною захисника України. З Олексієм – майбутнім чоловіком та батьком її трьох дітей – дівчина познайомилася у прикордонній службі, де Таня була кінологом. Вона пригадує, що коли чоловік ще служив прикордонником, їм випадало бачитися приблизно раз на два тижні, а коли він прийняв рішення перейти в полк «Азов», то щовечора був удома, вихідні проводив із сім’єю, доньки його просто обожнювали, як і він їх.
«24 лютого зранку Олексій зателефонував, – розповідає Таня, – і сказав, що почалася війна, треба з дітьми виїжджати. Я поїхала до його родичів наступного дня ввечері.
Так склалося, що відразу ж за нашим прибуттям туди прийшов «рускій мір». Тому про життя в окупації рашистів я знаю не з розповідей. І воно жахливе. Звісно, з Маріуполем не порівняти, проте там навіть елементарних речей купити не можна було, не кажучи вже про потреби двох малих дітей і мене, вагітної. Щоб купити бодай щось, а ти не знаєш, що це буде, доводилося ставати в чергу з четвертої ранку в надії, що щось таки дістанеться. Але що – невідомо».
Тому різними способами Тетяна з двома дітьми на руках і третьою під серцем намагалася виїхати з окупації. Це їй вдалося. Понад чотири десятки ворожих блокпостів довелося пройти жінці. Напряму дорога займає 100 кілометрів, а автівкою треба було здолати понад 700, щоб виїхати з території, контрольованої рашистами. На блокпостах обшукували, перевіряли речі й документи. Водію, котрий вивозив сім’ю, Таня лише на території, на якій замайорів синьо-жовтий прапор, зізналася, що він вивозить удову азовця. Чоловік аж перехрестився, тішився, що все вдалося.
Ілля народився під виття сирен і постійні схованки в укриття від обстрілів. Його тата вбила снайперська куля, пройшовши грудну клітку навиліт. А мама, вагітною на останньому місяці, отримувала найстрашніші в житті звістки про смерть рідних.
Півторамісячний Ілля ще не знає, що його тато був героєм. Олексій Ластович захищав Маріуполь і загинув на «Азовсталі» 21 квітня. Три тижні не дожив до народження малюка. Він дуже чекав хлопчика і вибрав ім’я заздалегідь.
Тетяна й Олексій виховували ще 4-річну Ганну і 2-річну Віку, а четверту дитину вони мріяли всиновити. Родина до повномасштабного вторгнення жила в Ялті під Маріуполем. Вони мали свій дім – повний дітей, котів і собак, яких Олексій витягав із біди. Щасливе життя на березі моря обірвалося 24 лютого.
«Їм сказали збиратися і в Маріуполь усім», – пригадує Тетяна.
Попри вагітність, попри двоє маленьких дівчаток, навіть мови не було про те, що Тетяна могла затримати свого воїна і хоча б обмовитися, щоб він не йшов на війну.
«Жінки-«Азовців» – це підтримка й опора чоловіків зі сталі», – додає дружина загиблого воїна.
Зі сталі були чи не всі члени цієї родини. Першим за захист України став брат Тетяни – Юрій Луговський пройшов Революцію Гідності. Згодом став легендарним розвідником – снайпером полку «Азов» на сході. Її брат із позивним «Баррет» загинув під Водяним у 2018 році.
«Він на передовій не був лише тоді, коли був у відпустці. Були такі тижні, коли він не їв і не спав. Він був у військовій справі від А до Я», – розповідає Тетяна.
Мама, каже Тетяна, не змогла змиритися зі смертю брата. Вона продовжила його справу – пішла служити в полк «Азов» військовим психологом.
«Вони жили всі разом, переживали і щастя, і горе разом, вони їли з однієї миски і дихали одним повітрям», – переконує жінка.
Наталія Луговська загинула на «Азовсталі» 3 травня. У бункер, де вона перебувала, влучила авіабомба.
На виписку з пологового її з сином приїхали зустрічати «Азовці».
«То був сюрприз, я була шокована. Мене мав забирати лише командир Льоші. Він із командиром домовлявся: «У мене там у травні пологи, ви не розраховуйте на мене», – розповідає жінка.
«Азовці» і зараз не залишають родину. Вони згодом розкажуть дітям Олексія Ластовича, як їх батько боронив Україну. Кирило Яковлєв переконаний – це покоління українців зовсім інакше буде цінувати нашу незалежність.
«Як то кажуть, у вогні залізо перетворюється на сталь, у боротьбі народ перетворюється у націю, ось зараз той момент, коли ми, народ, станемо повноцінною нацією», – каже військовий.
А завдання Тетяни, аби діти знали, як сильно тато їх любив і чекав їхнього народження.
Війна забрала у Тетяна трьох найрідніших людей – брата, маму і чоловіка. Маму і чоловіка вона поки не змогла навіть поховати з почестями, бо, де їхні тіла, невідомо.
Таня пообіцяла чоловікові в одній з останніх коротких телефонних розмов, коли коханий виходив на зв’язок, що з їхніми дітьми все буде добре – вона про це подбає. Тому нині не має права опускати руки, нити й бути слабкою. Заради дітей, заради продовження життя, заради того, за що віддав у пеклі на землі власне життя її чоловік – за мирне майбутнє своїх кровинок.
Тетяні вже безліч раз пропонували виїхати за кордон, але вона вірить у нашу перемогу. Залишається з дітьми в Україні, в найближчому місті до тимчасово окупованого Маріуполя, щоб рано чи пізно повернутися на ту землю, яку боронив їхній тато.
«Погляд часу» №36-1.09.2022
