Влад Яма: «Сім’я – найбільше моє досягнення»

Український танцюрист народився 10 липня 1982 р. у Запоріжжі в родині вчителів-істориків. Закінчив Запорізький національний університет, факультет фізичного виховання. Танцями займається із семи років.

Український танцюрист Влад Яма

– Віднедавна ви стали ще й телеведучим прямо-ефірного шоу «Твій день» на «1 + 1». Чим воно вас зацікавило?

– Для мене це, найперше, досвід. Можливість чомусь навчитися. Тривалий прямий ефір – це виклик. Ми багато спілкуємося з глядачами, вони можуть змінити хід ефіру – піднімають життєві теми, діляться враженнями, подіями з життя. І все це ми переживаємо разом із ними. Це дуже відповідальна місія і сміливий проєкт.

– Ви тепер спілкуєтеся українською мовою. Що вас мотивувало її вивчити?

– Найперше – українське законодавство. Як щодо роботи телеведучого. Це ще почалося, здається, на «Танцях з зірками», 4 роки тому. Спочатку мене просили з 10 коментарів давати 2-3 українською, а за рік українською мали бути всі. Тоді вже довелося займатися з викладачем, шліфувати свої знання і здобувати нові. Мені подобається.

– Вас звикли бачити успішним та щасливим на паркеті, а ще Влад Яма й щасливо одружений. Довго йшли до цього рішення?

– Із Ліліаною ми зустрічалися 7 років, була й перерва у наших стосунках. Напевно, я боявся, не міг наважитися на шлюб. Довго думав, далася взнаки моя нерішучість, невпевненість. Мав переконатися, чи насправді це та людина, з котрою хочу прожити разом усе життя. Хотів же, аби було так, як у моїх батьків, – на все життя. Тепер я насправді щасливий і називаю сім’ю найбільшим своїм досягненням.

Влад Яма з сім’єю
Влад Яма з дружиною Ліліаною і сином Леоном.

Бальні танці – то винятково ваш вибір чи все ж таки мама з татом відвели вас на них?

– Я сам це зробив, то був виключно мій вибір. Якось у першому класі пішов з однокласницями після уроків до студії танців. Пішов із простої цікавості, аби подивитися, чим вони там займаються. Мені відразу сподобалося. Танцями я жив, тільки про них і думав, мав по два тренування на день.

– Батьки вас завжди підтримували?

– Завжди й у всьому, причому і тато, і мама. Вони робили все для того, аби міг займатися танцями, брати участь у різних конкурсах. Коли, наприклад, треба було їхати на Чемпіонат України з бальних танців, а батьки ще не отримали свою учительську зарплату, то позичали гроші, де могли. Вони все зробили для мене. А в 15 років я вже почав навіть працювати – викладав танці для діток у школі. Й зароблених грошей уже вистачало на якісь кишенькові витрати.

– «Танці з зірками» насправді стали такою знаковою подією у вашому професійному житті, щасливим квитком. Як потрапили у цей проєкт?

Влад Яма в проекті «Танці з зірками»
Влад Яма і Наталія Могилевська в проекті «Танці з зірками»

– Завдяки Олені Коляденко, керівниці шоу-балету «Freedom», котра порекомендувала мене для участі в «Танцях…» як тренера. Вдячний Олені і за те, що взяла мене у свій колектив, коли в 19 років приїхав зі свого Запоріжжя до Києва.

– Чи правда, що Олена Коляденко причетна до зміни вашої зачіски?

– То її ідея, аби поголив голову. Потрібно було і для виступів, у яких для мене обрала саме таку роль лисого мачо. Олена дуже впевнено та безапеляційно попросила мене це зробити. Я довго не погоджувався, потім зробив це, мусив терпіти, ходячи лисим, і тільки десь за рік зрозумів, як то було дуже правильно й допомогло у моїй кар’єрі.

– Користувалися своєю популярністю?

– Не без того. Колись, ще на перших порах, можна було, наприклад, за автограф відкупитися від даішника. Чи як треба було оформити якісь документи – люди пропускали без черги. Тобто, прізвище почало вже працювати на мене.

– До речі, чула, маєте японське коріння. Воно якось дає про себе знати?

– Мабуть, з того, що можу про себе визначити, пов’язаного з японським корінням, – це моя дисциплінованість і любов до суші.

– Ви сентиментальний чоловік, що може вас розчулити?

– Найперше, мабуть, мій син. Коли радію кожним його успіхам, або просто бачу, як швидко він дорослішає.

– Маєте те, що хотілося б у собі виправити?

– Додав би собі трохи сміливості, безрозсудливості, відчуття ризику. Я занадто прагматичний і занадто довго думаю, зважуюсь на прийняття якихось важливих рішень. А це треба вчасно робити, інакше потім може бути пізно.

– Чогось просите у Всевишнього?

– Більше намагаюся Йому дякувати. Маю за що.

 «Погляд часу» №29 -15.07.2021

Газета "Уют"Газета "Погляд часу"Газета "Задавака"

FacebookTwitterPinterestViber

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *