Волонтерив наперекір окупантам та дивом врятувався від розправи

Історія підприємця з Херсонщини Віталія Шакало вражає: чоловік розвозив односельцям їжу, щоб ніхто не потребував «допомоги» окупантів. А потім дізнався, що росіяни отримали наказ затримати його.

Підприємець з Херсонщини Віталій Шакало

До початку війни родина Шакало вдало підіймала власний бізнес: починаючи зі звичайної городини, господарство переросло у туристичну точку, вирощуючи нішеві культури квітів. До них лише за два тижні приїздило до 30 тисяч відвідувачів. Згодом окрім квітів родина почала вирощувати й рідкісний шафран та продавати його на спеції. Загалом на теплицях працювало й до 200 людей у сезон, тож Віталія знали не лише у селищі, а й в усій області.

Напередодні вторгнення чоловік зробив запаси пального, докупив кілька генераторів. Для сім’ї він організував запаси їжі на кілька днів, зібрали тривожні валізки й підготували авто дружини, якщо раптом доведеться виїздити з села. Усі працювали у звичному режимі, але очікували найгіршого, згадує Віталій.

– 24 лютого ми прокинулися о 5 ранку від вибуху. Це було так гучно, нам із дружиною здалося, що на кухні вибухнув газовий котел. Потім були повторні вибухи. А вже о 8 ранку російські військові транзитом пройшли через наше село, облаштували блокпости і поставили на них «ДНРівців».

Так із села ніхто й не виїхав, бо Віталій хотів лише відіслати дружину з дітьми у безпечне місце, але сам мав залишитися біля господарства. А дружина відмовилася їхати сама, тож так уся сім’я і почала волонтерити.

Тоді всі люди об’єдналися, як ніколи: Віталій із друзями розвозили своїм селом та в інші громади те, що виросло у теплиці, а інші підприємці давали зі своїх складів борошно, молоко та олію.

– Ми розвозили людям допомогу та годували людей, щоб ті з голоду не почали брати гуманітарку в окупантів. І задум вдався.

Віталій допомагав людям і надалі працював на своїх угіддях. Щоправда, довелося власноруч вивести з ладу багато сільськогосподарської техніки, аби нею не користувалися росіяни.

Наприкінці березня Віталія на ворожому блокпості спинили так звані «ДНРівці». Тих мобілізували просто з вулиці, а воювати проти України вони не хотіли. Тож повідомили: мовляв, мають наказ арештувати Віталія завтра зранку, і краще йому з Любимівки виїхати просто зараз. Якби на пості стояли росіяни, все могло б скластися інакше. Того ж дня чоловік із дружиною зібрали трьох дітей та поїхали за кордон, у Нідерланди.

Там Віталій здобуває досвід, який уже наступного року планує використовувати вдома, у рідній Любимівці.

Він ділиться, що йому вже кілька разів пропонували землі в західних областях України, але він відмовився, бо вірить у ЗСУ.

І ми віримо, що наступного року врожай із Любимівки потрапить до українських прилавків.

Повернувся на фронт заради майбутньої доньки

Історія морпіха «Янкі»

Історія морпіха «Янкі»

Він втратив лік безсонним ночам, але все одно помічає дрібниці. Усі вони важливі, щоб нищити ворога на фронті, звідки Андрій на псевдо «Янкі» колись уже намагався піти.

Після 3-х років служби у лавах морської піхоти чоловік сподівався присвятити свою увагу новонародженій донечці, але 24 лютого зрозумів – він має повернутися на передову, щоб вона мала щасливе майбутнє.

– Якщо сьогодні ми покинемо ці холодні окопи й відступимо, то вже завтра України не буде, – тільки така була думка.

Втілював він свої слова у життя й у 2017 році, коли долучився до ЗСУ та розпочав свою кар’єру військового у десантно-штурмовій роті. Однак зупинятися на досягненому не хотів: кожну вільну хвилину витрачав на освоєння усіх видів зброї, що були в наявності, брав участь у міжнародних навчаннях і на території України, і за кордоном. Також мав дві ротації в районі ООС. Тому навіть у ті моменти, коли здавалося, що ворог наблизився критично близько, чоловік не лише знаходив вихід, але й завдавав максимальних уражень противнику.

– За п’ять хвилин ми відпрацювали по ворогу з СПГ. Згодом дізналися, що мали чотири точні влучання. Як результат – усі наші неушкоджені. А ворог зазнав солідних втрат у техніці та живій силі, – пригадує «Янкі» про один із боїв під Пісками.

За такі вміння підлеглі «Янкі» надзвичайно цінують та поважають свого командира. Чоловік ділиться, що навіть не підвищує голос на хлопців. Натомість продовжує ділитись із ними своїм досвідом. А також наближає разом із побратимами перемогу України.

– Творимо нову історію в режимі реального часу й майбутнє для наступних поколінь, – каже військовий.

«Уют» №45-10.11.2022

Газета "Уют"Газета "Погляд часу"Газета "Задавака"

FacebookTwitterPinterestViber

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *