Вони наближають перемогу
Всі українці об’єдналися у своєму прагненні допомогти нашим воїнам, які мужньо б’ються із ворогом. Осторонь не залишається ніхто.
«Ми гнатимемо їх до самої Москви»: матір і дочка пішли служити у ЗСУ відразу після вторгнення росії в Україну
На Волині Наталія та Вероніка Попозогло – матір та донька – разом пішли захищати країну від російських окупантів. Вони звернулися до військкомату у перші дні вторгнення рф і служать у 100-й бригаді територіальної оборони області.
У мирному житті лучанка Наталія була успішною власницею ательє, що спеціалізувалося на пошитті ексклюзивного одягу. У військкоматі їй сказали, що «модельєрок-закрійниць армії не потрібно», проте жінці став у нагоді другий диплом – технологині з приготування їжі.
«Добре, що я колись закінчила той технікум!» – пожартувала українка.
Вона зізналася, що спочатку їй було важко звикнути до військової форми, але зараз не уявляє себе в іншому одязі.
«А мені стріляти подобається – особливо з РПГ!» – сказала дочка Наталії Вероніка.
У перші дні війни вона допомагала мамі годувати військових, як волонтерка, але вже 28 лютого й сама вдягла «піксел».
Наталія додала, що приєдналася до українських захисників не заради гострих відчуттів.
У Бородянці жінка допомогла вижити людям під завалами будинку, приносячи воду та їжу
Жителька Бородянки Тетяна Петриченко протягом чотирьох днів годувала людей, які потрапили під завали будинку під час обстрілу міста російськими воєнними. Вона передавала їм через щілину у стіні їжу та воду.
Про героїню стало відомо зі слів її знайомих. Жінка зізналася, що знайти тих, хто вижив, серед руїн їй допомогла собака Машка.
«Вона побігла через дорогу до першого дому і давай сунути голову вниз. Я їй кажу: «Іди сюди!». Вона підбігає, хапає мене за ліву ногу, за штани і тягне мене до парадного. А я йду ще й лаюся, кажу: «Чи ти здуріла, чи що?». Люди почули нас і почали кричати», – розповідає Тетяна.
Таким чином вона знайшла перших заблокованих людей. Далі пройшлася попід завалами і змогла догукатися до інших. Загалом їх виявилося восьмеро. На той момент вони вже 4 дні сиділи без води та їжі. Жінка принесла постраждалим власні запаси і передала через щілину. Воду набрала з криниці.
Тетяна зізнається, що винесла з дому всі харчі, які в неї були. В останній день окупації навіть довелося їсти хліб, який жінка дістала зі смітника. Проте вже після звільнення Бородянки волонтери завезли продукти і годувати заблокованих людей стало легше. А ще пізніше рятувальникам удалося їх звільнити з-під завалів.
«Я народився в росії, але завжди був українцем»
Пенсіонер із Хмельниччини віддав на потреби армії дві свині.
Ця мотивуюча історія облетіла соцмережі. Чоловіка «селили» у різні області країни, але насправді він мешкає на Хмельниччині, хоч і народився… в росії.
Володимирові Кохану 65 років, з яких 63 він мешкає в Україні. Тут навчався і працював, але місце його народження – село в Калузькій області.
Разом із дружиною у 1986 році вони оселилися в Немиринцях Городоцького району.
«Чому я віддав на потреби військових своїх свиней? Тому що вже старий і не можу фізично допомогти нашим хлопцям, – каже чоловік. – Я все життя вважаю себе українцем, і ніхто ніколи не називав мене москалем».
Уже шість років, як Володимир Миколайович овдовів, тому господарством займається самотужки. А воно в нього чималеньке.
«Маю 36 гектарів землі, працюю потроху. Ще тримаю домашню худобу, годувати є чим. Є в мене кнур Васюня, 5 свинок, 4 корови, бичок Ванюша, кури, качки, свині, гуси», – розповідає чоловік.
Про те, що волонтерам потрібні свині для приготування тушонки для військових, почув від сусідки. Вона розповіла, що у селі шукають, хто продасть.
«Я й сказав: навіщо купувати, я просто так віддам. Самому робити тушонку в мене немає сил і часу, а так віддав добрим людям, які тим усім зайнялися», – ділиться Володимир Кохан.
За переробку м’яса взялися волонтери з храму преподобного Онуфрія Великого. Впоралися дуже швидко. Закрили 620 банок свинини тушонки та свинини з гречкою, а це близько 310 літрів.
Пенсіонер розповідає, що має двоє дочок: одна живе у Хмельницькому, друга з сім’єю – на Тернопіллі. Чоловік каже, що вони підтримали його бажання допомогти військовим.
«У мене є таке прохання до мешканців Луганської і Донецької областей, які кликали путіна: ви б узяли і вивчили своє генеалогічне дерево – ледь не всі ви родом із заходу України, ви – українці. Бо ж після Другої світової війни на Донбас переселяли людей із західних областей. Як не батько, то мама чи дід – родом звідси. Але ж оце капають на мізки людям пропагандою. Крапля води навіть може вбити людину, якщо буде крапати в одне місце», – каже Володимир Миколайович.
Він щиро вірить у нашу Перемогу, у силу та міць Збройних Сил України. І ще планує віддати для захисників два бідони меду, який назбирав на своїй пасіці.
«Погляд часу» №18-28.04.2022
