Вони наближають перемогу

Війна завжди показує, хто і чого вартий у цьому житті. Хтось вивозить із країни валізи з мільйонами, а хтось віддає усе, що може, аби допомогти країні здолати ворожу навалу. Сьогодні хочемо розповісти вам історії про людей, які мають різний статус, різний достаток, різні умови життя, але всі вони, як один, стали нині на захист країни на своєму власному фронті. Це завдяки їм, їхньому посильному внеску Перемога буде за нами!

Для армії – усі свої заощадження
Пенсіонер Микола Шевчук із Новодністровська

Цей чоловік належить до когорти тих, хто через вік та здоров’я не може боронити Вітчизну зі зброєю в руках. Але й осторонь подій у країні стояти не захотів. На підтримку української армії 83-річний пенсіонер Микола Шевчук із Новодністровська віддав 100 тис. гривень та 10 тис. доларів. Чоловік збирав ці гроші упродовж років, як мовиться, на «чорний день». І цей час прийшов саме зараз, вважає пан Микола.

Свою позицію чоловік пояснює просто: «Навіщо мені стільки грошей? Дітям не треба, квартири не потребую. Запаси ще є, пенсію отримую. Вона зайва у мене, бо на шість тисяч я не наїдаю. Одяг також є, немає коли в ньому ходити». Тож пенсіонер і вирішив передати заощадження українській армії.

Ба більше! Пан Микола й інших закликає наслідувати його приклад і допомогти зараз державі, хто чим може. Бо ж війна – це страшне лихо. На долю Миколи Шевчука випало вже друге таке випробування. Першу війну він пережив дитиною, але й досі пам’ятає ті часи.

А 2014 р. чоловік навіть надіслав листа путіну, у якому просив не вбивати українських воїнів. На жаль, це послання не було почуте…

Та нині пан Микола обов’язково побачить Перемогу! Інакше просто не може бути…

Раритетне авто на потреби війська

Жителька села Мала Глуша Камінь-Каширського району Галина Хомич на потреби тероборони віддала сімейну реліквію – автомобіль.

Галина Хомич із села Мала Глуша Камінь-Каширського району на потреби тероборони віддала автомобіль

Як розповіла староста села Світлана Труш, раритетний позашляховик ГАЗ-69 передали підрозділу тероборони Камінь-Каширської громади. Це транспорт, яким родина Галини користувалася довгі роки, упродовж усього мирного життя.

Позашляховик був дуже цінним для пенсіонерки, його вона зберігала, як пам’ять про чоловіка, який торік помер. Але зараз бабуся віддала машину зі словами: «Кожен українець повинен зробити свій внесок для нашої перемоги!».

Киянка влаштувала виставку картин та майстер-класи у бомбосховищі

Уже понад місяць українці буквально живуть у бомбосховищах. Аби не втратити сили духу та підтримати сусідів по укриттю – вигадують речі, якими ніколи не займалися в мирному житті, проте такі, які теж наближають нас до перемоги.

Киянка влаштувала виставку картин та майстер-класи у бомбосховищі

У бомбосховищі, на глибині трьох метрів під землею, киянка влаштувала виставку своїх картин.

У бомбосховищі вона знаходиться ще з 24 лютого, малювання завжди було для неї хобі, тож картини повісила, щоб відволікти сусідів від сумних думок.

– Коли ти сидиш у бомбосховищі, тобі здається, що постійно ніч, що немає світла.

Тому я принесла сюди свої картини, щоб створити кольорові плями, щоб у людей розслаблявся погляд.

Щоб люди не відчували, що на них тиснуть стіни, – каже організаторка виставки Валентина.

Також жінка проводить арттерапевтичні майстер-класи. Проводить уроки малювання для сусідів. Тож люди розмалювали стіни бомбосховища. Тепер при вході їх зустрічає образ Ісуса Христа.

Ужгородська сервіс-менеджерка та ресторатор Марія Туриніна створила Гастрономічний батальйон «Дельфін»

Це їдальня, де 150 волонтерів безкоштовно годують 5-7 тис. переселенців щодня.

Марія Туриніна створила Гастрономічний батальйон «Дельфін»

Для них готують 3-5 тонн безкоштовних сніданків, обідів, вечер. Смачних, від одних із найкращих шеф-кухарів. Також волонтери займаються доставкою на вокзал, кордони, загалом по Ужгороду, а ще передають у притулок для тварин. Відтак загалом працюють для 20 тис. тих, хто цього потребує. І це щонайменше 200 тис. грн щодня.

Основний формат – їдальня. Проте тут також є ігровий простір для дітей, інколи грають музиканти, можна одержати різного роду інформацію, контакти, підтримку (медичну, психологічну, щодо дозвілля для дітей тощо).

Стартувала наполеглива праця, адже є щире прагнення допомогти тим, хто цього найбільше потребує.

Таке відчуття, що в медитативному Ужгороді життя активно й невпинно вирує саме в «Дельфіні».

Тут щодня трудяться щонайменше 150 волонтерів – на кухні й на барі; працівники на видачі й офіціанти; хлопці й дівчата, які чистять картоплю, роблять бутерброди; господині, котрі прибирають. Бухгалтерія, охорона, водії, вантажники, працівники складу.

Настя Тиха пішки вивела зі зруйнованого Ірпеня два десятки тварин частину на візках

Разом із чоловіком та випадковим перехожим Настя врятувала від вірної смерті 24 тварини – собак, котів, хом’яка, хамелеона і навіть павука. Але подальша доля цих вихованців усе ще під питанням.

Настя Тиха пішки вивела зі зруйнованого Ірпеня

Це тварини з інвалідністю, які потребують особливих умов. Коли прийшла війна, багато волонтерів покинули свої перетримки та пішли. Але не Настя. Дівчина з дитинства вміє все: приймати пологи, зашивати рани, ставити крапельниці. Вона має початкову ветеринарну освіту, тому за останні три роки це вже стало її професією – вона допомагає хворим тваринам як спінальник.

Після початку бойових дій із чоловіком Настя опинилися в ізоляції в Ірпені, але продовжили дбати про цих тварин та допомагати іншим: підбирати котів та собак, покинутих господарями. Піти без них не могли, а з ними було надто ризиковано.

«Наважувалися довго, а потім просто за 15 хв. зібралися та пішли. Хіба це героїзм? Вони, як діти, як їх покинеш? У нас навіть думок про це не було», – розповідає Настя, яка не взяла жодних особистих речей, тільки ліки для тварин.

Зазвичай дорога від будинку до мосту, який їм потрібно було перейти, щоб опинитися в безпеці, займала 15-20 хв., але з тваринами це тривало 3,5 год. Настя не приховує, що це було дуже складно. У дорозі вона зламала палець, а зараз у неї болить усе тіло, бо її тягнула в різні боки купа собак.

Настя зізнається: злякатися вони навіть не встигли. Були надто зосереджені на собаках. На щастя, дорогою їм зголосився допомогти випадковий перехожий. Незнайомий хлопець сам виявив ініціативу. Він узяв на себе частину собак і візок із магазину, куди вони завантажили котів. Без нього на дорогу пішли б усі 5 год.

«Погляд часу» №17-21.04.2022

Газета "Уют"Газета "Погляд часу"Газета "Задавака"

FacebookTwitterPinterestViber

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.