«Врятувала сотні побратимів»: на Луганщині загинула 27-річна військова медик

Вона двічі потрапляла у ДТП, тому вирішила рятувати людей… Її великим серцем, вродою та професіоналізмом захоплювалися тисячі побратимів, а вона, за їхніми словами, була настільки безстрашною, що таких ще слід пошукати.

Замість дискотек та селфі у вишуканих ресторанах вона обрала передову, сукні змінила на однострій, а туфлі на підборах – на берці. «Сімба», так називали на фронті 27-річну Марію Власюк, яка загинула під час бойових дій біля населеного пункту Білогорівка Луганської області, рятуючи життя наших захисників. Сталося це 24 травня.

Дівчина служила фельдшером евакуаційного відділення медичної роти. У квітні Президент України нагородив військову орденом «За мужність» III ступеня. Орден та улюблені троянди поклали біля закритої труни в рідних Бистричах на Рівненщині, коли в останню путь із військовими почестями проводжали дівчину. Про те, якою мужньою та водночас тендітною була Марія, розповіли її рідні та друзі.

Марія Власюк служила фельдшером евакуаційного відділення медичної роти

– Я – найстарший у родині, сестра народилася через два роки після мене, маємо ще двох молодших братів – Миколу та Адама, – розповідає брат Іван Власюк. – Оскільки Марійка єдина дівчинка, її всі обожнювали та називали чарівною квіткою. Як її можна було не любити?! Вона неймовірна… Була. І ось ці слова у минулому часі – це біль, який, здається, ніколи не вщухне.

Марічка змалечку вирізнялась активністю. Попри невисокий зріст, сестра мала велике серце, силу волі та хоробрість!

Після школи вона навчалась у Рівненському базовому державному медичному коледжі на фельдшера лікувальної справи. Потім працювала у центральній міській лікарні медсестрою у кабінеті комп’ютерної томографії. Але наприкінці осені 2016 року залишила роботу і вирішила присвятити себе військовій службі. Ймовірно, на таке рішення вплинуло те, що Марія знала та спілкувалась із багатьма бійцями, сприймаючи кожну звістку про їхні поранення чи загибель дуже близько до серця.

Сестра не раз казала, що сидіти, склавши руки, не може. Вона постійно хотіла допомагати, і зі своєю вагою 50 кг мала звання «почесного донора».

Зі всіх бригад ЗСУ, пригадують побратими, Марія Власюк обрала 80-ту окрему десантно-штурмову, і у 2017 році вона підписала контракт.

– Ми із Марією почали разом служити військовими медиками, швидко потоваришували. Жили в одній кімнаті. Знаєте, в неї була неймовірно красива усмішка та почуття гумору. Подруга завжди жартувала, що в неї день народження 11 червня – наче ті палички «Твікс», аби точно ніхто не забув, – ділиться товаришка загиблої Єлизавета Ковтун. – У Марії за плечима понад 20 стрибків із парашутом, жодного разу не боялась. Дуже добра, щира, самовіддана, ерудована – все це про Марію, фельдшерку евакуаційного відділення.

Військова медик Марія Власюк під час стрибків із парашутом

Для підвищення кваліфікації Марія у серпні 2019 року пройшла військові курси у Литві й стала ще й бойовим медиком взводу. Почала ділитися своїми знання з іншими. Щодо ротацій, то Марія несла службу на Донеччині, Маріупольський напрямок. Сім місяців без відпочинку вони з водієм швидкої допомоги забирали поранених, надавали першу допомогу і везли у шпиталі.

У 2020 році військова знову вирушила на схід бойовим медиком у розвідувальній групі 95-ї бригади. А після закінчення ротації вдруге підписала контракт і повернулася до своєї рідної 80-ки. Вона з однієї ротації їхала в іншу, вдома майже не бувала, лише по кілька днів. Не раз я просила її взяти паузу, перепочити. Марія відповідала, що в неї дуже багато друзів загинуло, тому не зможе бути вдома, мусить рятувати ще живих. Закликала берегти себе, але подруга стверджувала, що на все воля Божа. Як має бути – так і буде. Вона зовсім не боялася смерті, ми не раз говорили навіть на цю тему, бо це війна, страшна війна…

Через відданість професії Марія геть не мала часу для влаштування особистого життя. Та й боялася втратити свою половинку під час війни.

Коли відбулось повномасштабне вторгнення, старша сержантка несла службу на Херсонщині, Миколаївщині у складі 80-ї бригади. Невдовзі був Ізюм, Харків. Останнє місце служби – Білогорівка на Луганщині. Врятувала сотні побратимів…

– У квітні президент нагородив Марію орденом «За мужність» III ступеня, – згадує Єлизавета. – Про це вона дізналася лише тоді, коли хтось зі знайомих опублікував статтю і її почали вітати. З’ясувалося, що це побратими та командування її кандидатуру подали.

Хоч Марія була на передовій, ми весь час підтримували спілкування. Останнім часом вона говорила про те, що хоче вступити до університету і здобути фах травматолога…

23 травня ми ще переписувалися, я вкотре просила берегти себе. Марія жалілася, що обстріли сильні, рашисти гатять з чого бачать… Вранці 24 травня я побачила, що подруга була у мережі шість годин тому. Написала їй, але відповіді не отримала. Це насторожило, бо попри все, Марія заходила у Телеграм по кілька разів на день. Подзвонила побратимам – дізналась, що вона виїхала за пораненими… З’ясувалось, що дорогою рашисти обстріляли машину з артилерії. Майже всі, хто був усередині, загинули. Серед них і наша Марійка.

Відомо, що військова отримала важкі осколкові поранення, які й спричинили смерть. Поховали бойову медичку у рідному селі 29 травня. Як наречену…

– Сестра обіцяла, що приїде до рідного села. Не судилось, – плаче брат Іван Власюк. – Побратими дуже плачуть за Марією, шкодують, що не були наполегливими, що не зупинили… Наша родина важко переживає втрату, матір почорніла від горя. Марійка у нас була одна, і ми не вберегли її. Любимо її, пишаюсь і сумуємо аж до неба…

Цей вірш загиблій Марії Власюк присвятили друзі.

Красуня… Як з обкладинки журналу.
Чарівна, мила, світла, молода,
За посмішкою міць свою ховала,
Весну у серці – гріла, берегла…

Матуся так на донечку чекала,
– Марійкою, так гарно нарекла.
Її ростила і оберігала,
Молилася, – щаслива щоб була.

Шляхів легких Марія не шукала,
Хоч, як дівча, і вірила в дива,
В дівоче щастя… Що воно буває…
Комусь тим щастям – стала і сама.

А ця весна… Вона усе змінила –
Забрала спокій. Рухнуло буття.
Вона вдяглась у стрій. І полетіла,
Щоб рятувати воїнам життя.

Сивіла мама від тривоги, неспокою,
Якби ж їй крила, то вона б змогла
Її б прикрити серце, груди, скроні,
Аби лиш донечка залишилась… Жила…

Вона ще стільки мрій і планів мала,
Та доля не прихильна… От біда…
Війна – мара – підступна і лукава
Життя забрала. Смерті віддала.

Красуня… Як з обкладинки журналу.
Марійка… Із поліського села
Життя чужі, смілива, рятувала,
Весну свою, себе не вберегла.

Війно, війно… Ти ж весну очорнила,
Ти вбила маму ненароджених дітей,
Ти світлим мріям спопелила крила,
Батьків лишила – радості очей…

…Скільки ж іще ти будеш убивати
І нищити землі моєї цвіт?!
Коли ж ти захлинешся, враже-кате,
Коли ж твій зникне із землі останній слід!

«Погляд часу» №28-07.07.2022

Газета "Уют"Газета "Погляд часу"Газета "Задавака"

FacebookTwitterPinterestViber

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.