Холодна зима

Я пенсіонер, ветеран праці. У моїй пам’яті залишилися спогади про важкі повоєнні роки нашого дитинства.
Про ці спогади мій вірш.

 (Присвячується дітям війни)

Холодна зима. Літа повоєнні.
В хатах вдовиних немає тепла.
Надворі морози лютують шаленні
І всюди дороги метіль замела.

Єдиний куточок, де можна зігрітись,
Це закуток печі, накритий рядном,
А спати лягать, – не було чим і вкритись,
Хіба що з шинелі стареньким сукном.

Крізь щілини у вікнах мороз пробивався,
Якісь візерунки робив на шибках
І ранок морозний нестерпним здавався,
Та ще, як тримати лопату в руках.

Бо треба в дворі всюди сніг відкидати,
Прочистити стежку до самих воріт,
Через шлях – на дорогу, води щоб набрати,
А лютий мороз затьмарював світ.

Від зашпарів руки були, як дубові,
На вітрі й морозі горіло лице,
Бо зими були в ті роки сурові
І діти війни пам’ятають про це.

Не можна забути, як дрова возили
Санками із лісу і ми, й матері,
Як не раз лісники санки наші били,
Що дрова рубали у лісі сирі.

Тож мусили люди пеньки корчувати,
Що роками гнили у лісах,
І бродить по снігу, щоб десь гілку зрубати
Чи сухе деревце, що засохло в кущах.

Холодну зиму пережить було важко
У ті повоєнні, далекі роки.
Та ще і тепер на душі стає тяжко,
Як на тему болючу находять думки.

Анатолій Гладкий, м. Городище