«Я тобі зрадила… подумки»

У Мирослави все було «на кант»: ідеальна чистота в квартирі. Меблі, штори, колір стін – підібрані гармонійно та вишукано. А ще вона чудово готує. Євген, чоловік, вчорашнього борщу їсти не буде. Хоча, вважають, наступного дня борщ смачніший.  

Євген Петрович – чиновник середньої руки. Щоправда, несе себе так, наче бозна яке велике цабе. Вдома також керує. Дружиною. Син переїхав. Живе зі своєю дівчиною. І це Євгенові дуже не подобається. Батько з сином уже рік, як посварені.

– У нинішньої молоді – принципи інші, – захищала Мирослава сина. – Краще, хай поживуть разом, придивляться один до одного, ніж розлучатися мало не одразу після весілля, як то буває.

– Олег мене осоромив. Я – на керівній посаді. Що люди подумають?

Оте «що подумають люди» зробило Мирославу нещасливою. Вона довго цього не усвідомлювала, аж поки…

Мирослава могла зробити кар’єру. Але свекри наполягали, що це пріоритет для чоловіка. І Євген так думав. Мирославин батько не погоджувався:

– Доню, колись пошкодуєш. Ти цікаво пишеш. Можеш стати гарною журналісткою. Університет закінчила. Це ж була твоя мрія. Днями зустрічався з Іваном Миколайовичем – редактором. Ти знаєш, ми з армії товаришуємо. Він хоч завтра тебе на роботу візьме.

– Євгенові не подобається, що мені доведеться їздити у відрядження, повертатися пізно додому. Різні зустрічі… Ревнує. І взагалі, мені до душі робота коректора. У видавництві колектив дружний. А от Євгенові справді допоможи зробити кар’єру.

– Дарма ти вийшла заміж рано. Ще й за такого…

Склалося якось так: Євгенова рідня давала вказівки, а Мирославина – усім дітей забезпечувала. І квартиру купили. І все «начиння». Свекруха лише пантрувала, чи холодильник не порожній, чи порохів на меблях нема, чи відпочиває її син після «тяжкої» роботи. І так – роками…

Після чергового Євгенового прохання: «Миросю, принеси вечерю в кімнату, бо нинішній футбольний матч дуже важливий», Олег не стерпів:

– Мама для тебе наймичка? Доки будеш нею помітати? Принеси, прибери, попрасуй…

– А ти помовч! На те вона жінка.

– Якби ти маму любив, чи хоча б поважав…

Євген скипів. Розкричався на сина. Пропустив момент, коли забили гол. І це остаточно його вивело з себе:

– Геть з моїх очей! Вчити мене буде, шмаркач.

Олег сказав батькові все, що хотів. Зібрав речі. Гримнув дверима. Відтоді й живе зі своєю дівчиною.

Євген синові не пробачив. Ще й батьки накоськували, мовляв, Мирослава винна, що виховала такого хлопчиська.

Мирослава просила піти на примирення. Але Олег був проти.

– Мамо, через нього ти не зробила кар’єри. Через нього в тебе нема подружок. Коли ти востаннє була в театрі? На морі? Коли купувала модні обновки? Ти ж молода і гарна. Замість того, щоб нормально жити, годиш йому. У квартирі, наче в операційній. Щодня порохи здуваєш. Кому це потрібно?!

– Сину, що люди скажуть, коли…

– А хто твою чистоту бачить? Гостей батько не любить. Хіба що його родина з «інспекцією» приходить.

Мирославу ця розмова зачепила. Син сказав їй те, про що не хотіла собі зізнатися.

– Може б ми на море поїхали, – завела розмову з чоловіком.

– Яке море? Я машину хочу поміняти. І семінар у мене незабаром. У столиці. А ти… ти ж казала, що в коридорі паркет треба поциклювати. Коли я поїду на семінар, саме в пору це зробити. Поживеш у своїх батьків.

Мирослава промовчала. А наступного дня оновлювала свій гардероб. Купила валізку. Попросила відпустку на наступний місяць. І радилася з бухгалтеркою, куди б краще поїхати на відпочинок. Маргарита Бориславівна була у цій справі експерт.

– Я їду на море, – ошелешила чоловіка Мирослава.

– А… Як? Куди? Я не можу… Ти що, сама поїдеш? Це жарт?

– Ні, це правда. Поїду сама. У тебе ж семінар.

– А паркет?

– Зачекає.

– На море вона сама їде. Що люди скажуть?

– А я цим більше не хочу перейматися.

– Я ж не остання людина… Я…

– Я також не остання людина, Євгене. Затям це.

Мирослава оновила не лише свій гардероб. А й змінила колір волосся та зачіску. Євген не тямився від злості. Син не міг натішитися. Свекруха обізвала невістку жінкою легкої поведінки. А Мирославина матір полегшено зітхнула: нарешті донька почала дбати про себе.

…Мирослава насолоджувалася сонцем і морем. Відпочивала від придирливого Євгена та від «що скажуть люди». Спостерігала за щасливими парами. І подумки… Подумки уявляла себе на місці ось тієї незнайомки. Як закохано дивиться на неї чоловік. Як ніжно підтримує під руку на сходах. Вона – тендітна, дрібненька. Він виглядає біля неї велетнем. Вона світиться від щастя…

Щаслива сімейна пара

Брюнетка викручує довге волосся. Чоловік огортає його великим рушником. Цілує мокре волосся. Так романтично… Мирослава підглядає за чужою любов’ю. Уявляє себе на місці щасливиці…

А ці двоє люблять гуляти біля моря вечорами. Тримаються за руки, наче молодята. А вже обоє сиві. Про таких пишуть поети…

А цій примхливій блондинці годі вгодити. Чоловік біля неї ходить, наче біля розбитого скла. Вона ж манірно-невдоволено закопилює губи. Їй би, Мирославі, хоча б трішки такої уваги…

Зателефонувала бухгалтерка. Поцікавилася, чи сподобалося місце, яке порекомендувала. Пожартувала, чи не завела бува курортного роману. Євген не телефонував. Образився…

…От і останній день відпочинку. Мирослава прощалася з морем. Ішла пляжем, залишаючи вервечку самотніх слідів на мокрому піску. Призахідне сонце купалося в теплій воді. Було гарно і сумно.

Назустріч ішли літні чоловік із дружиною. Як завжди, трималися за руки. Порівнялися з Мирославою.

– А ми давно спостерігаємо за вами, – сказала незнайомка. – Хотіли запросити вас до свого скромного товариства, але… не могли порушити вашої самотності. У вас щось трапилося?

– Так. Я…

Махнула рукою. Пришвидшила крок. Не могла сказати, що нещаслива. Не могла плакати при чужих людях.

Пригадала, як після одного з семінарів знайшла в кишені у Євгена візитівку з губною помадою. Поцілунок, очевидно, залишила її власниця. Вдала тоді, що нічого не помітила.

Картала себе, що ховає написані вірші й замальовки. Євген підняв би її на кпини. А вона досі любить писати. Батько був правий: треба було йти у журналістику. Що таскає з ринку торби з продуктами, хоча мають автівку. Але чоловік не любить на ринок ходити. Що довго навіть не пробувала порушити нав’язаний Євгеном ритм життя. А оте «що скажуть люди»… 

І не могла пригадати, коли востаннє чоловік зізнавався їй у коханні, дарував квіти, був ніжним та уважним…

Євген відчув, що Мирослава повернулася з відпустки іншою. І річ не в тому, що змінила стиль одягу та зачіску. Це була його дружина, але начебто інша жінка. Вона не кинулася витирати порохи. Готувати перше-друге-третє. Наступного ранку не летіла на ринок…

Найперше, що прийшло Євгенові на думку, – Мирослава на морі закрутила роман.

– Ну, розказуй, – мовив невдоволено.

– Я тобі зрадила… подумки. Багато разів. І я не хочу до тебе повертатися…

Ольга Чорна

«УЮТ» №35-27.08.2020

Читайте також: І колодязьні журавлі злітають…

Передплата онлайн
FacebookTwitterPinterest
Теми:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *