«Я – українець. Це моя суперсила»

Історія захисника про Маріуполь, полон та поранення

Гліб Стрижко – один із морських піхотинців, який мужньо боронив Маріуполь. Він зазнав тяжких поранень, після цього ще й пережив 17 днів полону.

Гліб Стрижко – один із морських піхотинців, який мужньо боронив Маріуполь

Минулого року на параді до 30-річчя незалежності Майданом проїжджала українська військова техніка, а на Трухановому острові висаджувався десант морської піхоти. Серед новоспечених морпіхів був і Гліб.

За цей рік життя хлопця сильно змінилося. За усміхненим обличчям одразу не зрозумієш, що у свої 25 років він уже кілька разів був на волосині від смерті.

– Так уже складалися життєві події, що у моїй ієрархії цінностей Україна є найвищою, – каже Гліб.

Коли розпочалася війна у 2014 році, він був ще школярем, але мріяв боронити державу. Рівно за рік до повномасштабного наступу російських військових, саме 24 лютого, він присягнув на вірність українському народу.

Гліб Стрижко

– Я зупинився на першому окремому батальйоні морської піхоти. Це не просто назва батальйону, це насправді перший батальйон, який був створений у незалежній Україні ще у 1993 році. Це такий фундамент корпусу морської піхоти, – зазначає Гліб.

Коли почалася велика війна, його підрозділ перебував поблизу Маріуполя. 23 лютого ввечері піхотинцям наказали вимкнути мобільні телефони, тому що російська авіація буде пеленгувати й, можливо, будуть обстріли та бомбардування.

Через відсутність мережі вони лише за добу дізнаються, що бомбити почали не лише їх, а й усю країну. А вже за кілька днів морпіхи закріпляться на металургійному комбінаті Ілліча: у Маріуполі був не лише «Азовсталь», було два величезних заводи.

Без зв’язку, без сну, без їжі – так тривало майже два місяці. Вони знали, що в цілковитому оточенні, але відтягували на себе ворожі війська, щоб на полігонах встигли підготувати для них підсилення. Одного дня під час спостереження у будівлю, де перебував Гліб, влучив танк і прилетіло кілька мін.

– Я впав із третього на перший поверх. Не міг рухатися, бо мене привалило. Нічого не бачив, тому що від спалаху, я не знаю, як це правильно назвати… Це називають «закипіли очі», тобто повіки прикипіли до нижньої частини… – розповідає військовий.

Його знайшли під завалами й перевели у польовий шпиталь. Травми були надто серйозні. Щоб уберегти життя важкопораненим, їх мусили передати росіянам у полон, та за 17 днів окупанти жодного разу не вкололи навіть знеболювального. Вони просто спостерігали, як українські військові конали у муках.

– Мене лікували постукуванням по плечу. Організм просто інколи відключався… Сон та молитва були моїми ліками, – згадує Гліб.

Він уже змирився, що його повезли літаком кудись углиб росії, але їх привезли на обмін.

– Коли я побачив синьо-жовтий прапор, мене занесли до машини, підійшов водій і сказав: «Видихайте, хлопці, ви вдома», у нас полилися сльози. Я сильно плакав, – ділиться військовий.

Його рятували у шпиталі в Запоріжжі, потім у Полтаві, звідки він родом. Наразі піхотинець проходить реабілітацію у Києві.

Гліб Стрижко проходить реабілітацію у Києві

Гліб вірить, що зможе повернутися на службу в ЗСУ. Попри пережите пекло у Маріуполі, полон та втрату близьких друзів, він і далі хоче бути максимально корисним державі.

– Коли мене запитують, яка в мене суперсила, кажу: «Я – українець». Для мене це показник того, що для нас немає нічого неможливого. Я справді в це вірю і цим живу, – стверджує Гліб.

Христина Величанська

«Уют» №38-15.09.2022

Газета "Уют"Газета "Погляд часу"Газета "Задавака"

FacebookTwitterPinterestViber

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *