«Як я життя прожив? Побачите на моєму похороні…»

Лютий Григорій Михайлович народився 21 січня 1924 року в м. Городище.

Герой Радянського Союзу Лютий Григорій Михайлович

Гірка звістка про те, що батько загинув у боях із німецько-фашистськими загарбниками пекельним болем відізвалася у серці Григорія. Сам був мобілізований на початку 1944 року, після звільнення Городища. Після сутички з німцями, він та інші беззбройні недосвідчені хлопці порозбігалися по домівках. І як логічний висновок – усі потрапили до підрозділу штрафників.

Хоробро й самовіддано бився з фашистами молодий воїн, проявляючи неабияку витримку і винахідливість. Тому спочатку Лютий став командиром відділення, а згодом командиром взводу автоматників.

У квітні 1944 року у кровопролитних кілька добових боях під Ясами сержант Лютий був тяжко поранений, а всього за час проведення бойових дій був поранений 13 разів. Пройшов час, Григорій знову був на фронті, громив ворога уже за межами Батьківщини, визволяючи від коричневої чуми поневолені народи Європи, очолюючи взвод розвідників, до того ж добре знав німецьку мову.

Ішов останній рік війни. Відчуваючи свій близький крах, фашисти чинили відчайдушний опір, намагалися за будь-яку ціну стримати могутній наступ радянських військ. Та вже нічого не могло їх врятувати від поразки.

На березі Одеру, недалеко від села Дюрхейн, гітлерівці зосередили значні сили і прагнули якийсь час утримувати у своїх руках одну з панівних висот, щоб прикрити відступ своїх частин. При форсуванні річки був тяжко поранений командир взводу. І сержант Лютий прийняв командування взводом на себе. Він уміло організував переправу бійців на протилежний берег. Та найважче було попереду: необхідно було завоювати висоту.

Підрозділу розвідників на чолі з сержантом Лютим було поставлено завдання – замінувати міст через Одер і під час фашистської контратаки пропустити піхоту та, зірвавши цей стратегічний об’єкт, відрізати їхні танки.

– Під щільним вогнем ворога до мосту дісталися лише двоє із сімнадцяти розвідників, хоч вони й були переодягнені в німецьку форму. Причому, один із них був поранений, і пізніше загинув, – розповідає син Лютого Валерій, стверджуючи, що так розповідав йому, значно пізніше, батько.

Лютому самотужки вдалося підірвати міст і виконати завдання, хоч сам отримав дуже складне поранення. Зважаючи на форму, німці підібрали непритомного розвідника й доправили до есесівського госпіталю. Пізніше зрозуміли, що він радянський, але ставилися лояльно. Поранені навіть ділилися з ним шоколадом. Відчувалося швидке закінчення війни…

Під час евакуації госпіталю на кордоні з Польщею ешелон розбомбили. На той час Григорій Михайлович уже міг потихеньку самостійно рухатися, тож вирушив на Схід – назустріч своїм.

Знесиленого, голодного, у спідній білизні його зустріла літня полячка і забрала до своєї садиби. Через декілька днів до села знову зайшли німці, то ж Лютому довелося відлежуватися у погребі. А коли зайшла Червона Армія, після відповідних перевірок, сержанта відправили до госпіталю на лікування.

Тим часом Лютий був посмертно представлений до присвоєння звання Героя Радянського Союзу. Сім’я отримувала за нього виплату, як за полеглого. І лише восени 1945 року він повернувся до рідної домівки.

У Григорія були прострелені груди, на правій руці залишився тільки великий і вказівний пальці… І тут за справу взялися представники відповідних органів, щодо безпідставних виплат за нього матері. Постало навіть питання про виключення Лютого з Уманської кооперативної школи, де він навчався.

Аж раптом надійшов виклик до Москви для вручення Зірки Героя. Там зібралося близько двохсот осіб таких, як він, «посмертників» – молодих та сивих.

Нагороди вручав Голова Президії Верховної Ради СРСР Михайло Калінін. І ту кримінальну справу на матір Героя закрили.

Григорій Лютий закінчив інститут кооперації. Працював заготівельником, директором заготконтори, а потім аж до самої смерті у 1986 році був головою Смілянського споживчого товариства. Його райСТ був одним із найкращих у Радянському Союзі. На справі він постійно доводив, що він не випадковий Герой. Амбіції в ньому поєднувалися з порядністю і людяністю.

А незадовго в розмові з сином Григорій Михайлович запитав, чи хоче той знати, як він прожив життя? І додав, що ось побачиш, скільки людей прийде на мій похорон. І дійсно, пів Сміли його проводжали, народу було, як на першотравневій демонстрації.

Надіслали з Городищенського району

«Погляд часу» №13-25.03.2021

Газета "Уют"Газета "Погляд часу"

FacebookTwitterPinterestViber

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *