Як лис вовка провчив

Одного разу йшов вовк полем, надибав лиса та й каже йому:

– Я, брате, такий голодний, що гину. Я щось би з’їв, та немає нічого. Мушу тебе їсти. Лис як те почув та й одказує:

– Ти мене не їж, а я тобі дам зараз щось смачного поїсти. Їв би масло?

– Ой, – каже вовк, – чому б ні! Неси його сюди!

Лис і каже:

– Ходім у село, там є велике кружало масла, то й їстимеш.

– Добре.

Привів його лис до великого ставка та й каже:

– Ану бери та й хлебчи воду, а насподі є масло. Вперед мусиш випити воду та так і до масла дістанеш. Та того масла так багато, що ти його й з’їсти не зможеш!

А вовк таки й не розпитував багато, та – хляп, хляп, хляп – хлепче собі воду, щоб добути масла.

Хлептав, хлептав, а далі й не зміг, бо став – як барило, та й дивиться на лиса. А лис у сміх. Вовк тоді зрозумів, що над ним кепкують, та за лисом. А лис задер хвоста та навтьоки.

Біжать, біжать, вже лис коло своєї нори, а вовк – хап його за ногу. То лис зараз же надумався та й крикнув:

– Слава богу, – каже, – що вхопив за корінь, а не за ногу!

А вовк тоді мерщій пустив ногу та хап за корінь. А лис – скік в нору, заховався та й зареготав.