Як маленька дівчинка зустрілася з добринкою

Одна маленька дівчинка Оленка вже вкотре намагалася скласти будиночок із кубиків. Та знову не вдалося – зруйнувався. Оленка дуже розсердилася:

– Ну чому так!

– Чому ти сердишся, маленька? – співчутливо запитала матуся.

– Мамо, мій будиночок упав! – відповіла донечка.

– Все одно, не треба так гніватися… – мама знизила плечима та й вийшла кудись із кімнати. Оленка так засмутилася, що навіть ніжкою тупнула: «А я буду сердитися! Ну чому в мене нічого не виходить…»

– А я знаю чому! – Оленка несподівано почула чийсь дзвінкий голос.

– Ой, хто це? – здивовано запитала дівчинка.

– Це ж я – Добринка! – і сонячний промінчик із підвіконня стрибнув додолу у кімнату до Оленки. Дівчинка здивовано побачила, як він поступово перетворився на дивну істоту, схожу на вогник. У неї були оченята, ротик, ручки та ніжки, і вона вся світилася.

– Оленко, я – Добринка, і я хочу з тобою потоваришувати. Ті, хто стають друзями добринкам, завжди веселі та радісні, всі їх люблять і в них багато друзів. А ті, хто товаришують зі Злинками, завжди сумні, насуплені, і навіть цукерки їм не солодкі…

– Оце так! – здивувалась Оленка, – а які ж це вони, Злинки?

– Подивися у вінко та й  сама побачиш – мовила Добринка.

Оленка підійшла до вікна і побачила діток, які гралися біля гойдалки. Вони бігали, сміялися, але чомусь осторонь сидів один хлопчик. Він насуплено дивився на дітей, а в руці міцно тримав цукерки. Навколо нього бігали маленькі чорні істотки, схожі на чортенят, і тільки те й робили, що дразнили хлопчика, шпиняли його, та й наговорювали йому дурниць про всіх інших діток, нібито вони його хочуть образити або відібрати цукерки. Оленка помітила, що хлопчикові так сумно було…

– Так-так, – радісно підскочила Добринка, – отож товаришуй краще з нами, а якщо багато сердитимишся – прийдуть до тебе Злинки.

– Ні! Я не буду більше злитися, Добринко, – давай товаришувати, зови своїх сестричок.

Ось так маленька Оленка стала слухняною та веселою дівчинкою, і всі її дуже любили.