Як в давнину українці протистояли епідеміям

Цьогорічна епідемія коронавірусу нагадує події попередніх століть. Деякі дослідники стверджують, що кожні 100 років на планеті розгорялася пандемія. Певно, збіг, але у 1720 році був спалах чуми, у 1820-му – холера, у 1918-му – іспанка… Як тоді реагували українці, як ставилися до непередбачуваних обставин, чи допомагали одне одному?

Історичні джерела зберегли для нас не лише відомості про подробиці мору та пошестей, що були в давнину, а й свідчення про поведінку людей у ті часи. Наприклад, під час епідемії чуми на українських теренах у XVI-XVIII ст. Незважаючи на чималу історичну відстань, впадають в очі схожість настроїв та стереотипів людської поведінки тоді і зараз.

Страх перед хворобою, причина якої була не зрозумілою та від якої не існувало ліків, змушував людей до втечі у безлюдні місця, самоізоляції. Потрапивши в умови підвищеного ризику для життя, намагалися впорядкувати свої справи, подбати про майбутнє дітей.

Найбільше тодішніх документів становлять тестаменти (заповіти). У тогочасній картині світу смерть була природним явищем, її неминучість спонукала приймати цей факт і піклуватися про вічні цінності.

Протистояти моровиці українці намагалися за допомогою ритуалів. Відомі обряди оборювання села(від слова «орати») задля убезпечення від хвороб. Він полягає в тому, що жінки, мали впрягатися в плуга та оборювати місто, село чи подвір’я, яке хотіли захистити від згубної пошесті. До всього ж вони мали тримати в руках християнські атрибути, наприклад, образи святих.

Обряд оборювання села
Обряд оборювання села

Віра в силу колективних дій часто допомагала, створюючи в їх учасників відчуття психологічного комфорту, захищеності.

У сучасному суспільстві ритуали вже не актуальні? Сучасні психологи вважають, що ритуали і зараз є засобом структуризації хаотичності буття, а участь у них створює відчуття стабільності, можливості контролю за перебігом життєвих подій.

Згадаймо хоч би повсякденні ритуали пиття кави чи чаювання. Як колись, так і тепер, стресові ситуації по-різному спонукають людей до дії. Хтось намагається підтримати себе та інших, а хтось нажитися на чужому горі.

В архівах зберігаються судові справи про пограбування тих, хто переховувався від хвороби у лісі, відомості про продаж продуктів та речей із заражених місць здоровим людям. Повчальні історії про те, що страх втрати майна у багатьох перевищував страх втрати життя, і люди, які вилікувалися від хвороби, поверталися потайки додому, щоб узяти заховані у таємному місці червінці чи коштовну річ, і помирали, заражаючись повторно.

Епідемії спонукали тих, хто вижив, бути більш пильними у плані дотримання норм санітарії та гігієни, запровадженню більш якісних стандартів життя.

Українці схильні до теорії змов та пошуку винних. Чи так це? Це радянські ментальні патерни – покладати відповідальність на державу чи начальство. Бо господарів і тих, хто відповідав за себе, винищили. Нині багато українців займається розвитком самосвідомості, є ті, які відповідають за себе й інших та схильні до дії. Просто їхня кількість поки що не критична для суспільства, щоб діяла як хороша закваска.

 «Погляд часу» №20-14.05.2020

Передплата онлайн
FacebookTwitterPinterest
Теми:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *