Як за 30 років змінилися Україна та українці

Споживчі звички в усьому світі змінилися до невпізнання, але у нас є свої особливості.

Головне – купити, а що – не важливо!

Днями по дорозі в гості зайшла в один із київських двориків і побачила групу пенсіонерів – чоловік 15, які стояли один за одним, немов у черзі. Щоправда, самого «предмета черги» не було – просто ланцюжок людей у дворі. Якраз у цей час до них підійшла ще одна жінка похилого віку і задала два питання саме у такій послідовності: «хто останній?» і «що будуть давати?».

– Не давати, а продавати! – повчально відповіла перша в черзі. – Пройшли ті часи, коли нам щось давали! А продавати будуть фермерські молочні продукти. Через 10 хвилин під’їдуть.

Краєм вуха слухаючи цей діалог, я подумала про те, що нашим дітям і в голову не прийде спочатку ставати у чергу і тільки потім цікавитися, за чим вона стоїть. Але як людина, що пам’ятає 90-ті, я розумію, звідки виникла ця звичка.

Радянські часи багатьом запам’яталися саме тотальним дефіцитом і довжелезними чергами в усіх магазинах – і продуктових, і промтоварних, і меблевих. У кінці 80-х – початку 90-х років було проблематично купити буквально все: від ковбаси до дивана. А однією з найбільш завидних професій була робота продавця – хоч у продуктовому, хоч у парфумерному, хоч у меблевому магазині. Ось де можна було розжитися дефіцитом!

Пам’ятаю, як у такі дефіцитні часи я йшла повз Печерський універмаг і побачила чергу, яка розтягнулася тільки на вулиці не менше, ніж на 100 метрів. У гаманці у мене була перша стипендія, і мені так хотілося хоч щось на неї купити! Тому я без роздумів стала у кінець черги і через якихось дві години стала володаркою набору з шести чудових кришталевих склянок другого сорту. Мама мене тоді дуже хвалила.

Історія про хліб і тістечка на новий лад

Якось, розмовляючи зі своєю племінницею, яка не любить читати, я сказала, що не уявляю, яким було б моє дитинство без книг. У нас була величезна домашня бібліотека, але я була записана ще у дві міські і буквально «ковтала» книги одну за другою.

Племінниця уважно вислухала і припустила, що у мене, цілком імовірно, не було телефону з іграми. І, почувши, що телефону дійсно не було, дала слушну пораду: «Так треба було грати на планшеті або комп’ютері!».

Ця дитяча порада дуже перегукується з фразою, що приписується Марії-Антуанетти, яка, почувши, що у людей немає хліба, порадила їм їсти тістечка. Нинішні діти навіть уявити не можуть, що всього того, що вони бачать навколо себе з народження, у дитинстві їх батьків просто не було.

Наші будинки напхані побутовою технікою та електронікою, практично у всіх є мобільні телефони. Ще якихось 25-30 років тому ми стояли у чергах на встановлення домашніх телефонів, а сьогодні від них масово відмовляються.

Та й формат спілкування змінився до невпізнання. Ми стали рідше зустрічатися, розмови по телефону витіснилися повідомленнями в «Месенджерах», звичайна пошта – електронною. А спробуйте при дитині сказати слово «телеграма» – і вона тут же перепитає: «повідомлення в «Телеграм?».

Особливості національних змін

Заради справедливості треба сказати, що технічний прогрес останніх десятиліть охопив увесь світ, тому до Інтернету і смартфонів доводиться звикати «з нуля» не лише українським пенсіонерам, а й бабусям і дідусям по всьому світу.

Але є у нас і свої, суто внутрішні радикальні зміни.

По-перше, у наших квартирах стало менше речей. Якщо тридцять років тому килими, меблі і кришталь у серванті були ознаками достатку, то зараз вони стали символами епохи, що пішла. Нагромадження техніки з 90-х (ламповий телевізор, програвач, магнітофон, радіоприймач, відеомагнітофон, музичний центр) зараз замінюють плоский телевізор і ноутбук. А на зміну балконів із лижами і старим холодильником «про всяк випадок» поступово приходять балкони з шезлонгами і зоною відпочинку.

Друга глобальна зміна стосується подорожей. Якщо раніше Азовське і, тим більше, Чорне море були межею літніх мрій українців, то сьогодні Туреччина і Єгипет стали настільки звичною справою, що їх багато хто не сприймає як «справжній закордон».

І, нарешті, 30 років тому ми жили набагато «повільніше» і часто перебували в постійному очікуванні чогось. Хтось цілий рік чекав літньої відпустки, тому що це була єдина можливість поїхати на море, хтось роками значився у списку бажаючих купити автомобіль, хтось десятиліттями чекав отримання безкоштовної квартири, і при цьому всі ми кожен день стояли у чергах, одночасно чекаючи і світлого майбутнього, і коли «викинуть» майонез.

Сьогодні та «епоха очікування» змінилася «епохою споживання». Зараз ніхто нічого не чекає, а багато хто без роздумів влазять у кредити, щоб прямо зараз купити новий гаджет або навіть автомобіль, які їм не по кишені.

Утім, ознаками цієї нової епохи є і стали вже звичними супермаркети з касами самообслуговування і ресторани на будь-який смак і гаманець; і торгово-розважальні центри, де можна і покупки зробити, і пообідати, і дітей розважити, і в кіно сходити; і АЗС із кафе, ресторанами і зонами відпочинку; й Інтернет-магазини по всьому світу; і онлайн-банкінг, і багато іншого. Сьогодні товар не треба чекати і «добувати» – він сам так і проситься у ваш кошик.

Гармонії як не було, так і немає

Ті, хто з тугою згадують колишні часи, як правило пояснюють свою ностальгію наявністю вільних грошей. І це цілком логічно, якщо згадати, що за медобслуговування та освіту тоді платити було не потрібно, відпочивати радянські громадяни їздили по профспілкових 5 % путівках, а квартири отримували безкоштовно. Меблі ж у нову квартиру можна було взяти, наприклад, у розстрочку: це той же кредит, але під мінімальний відсоток. Тому у багатьох, особливо у пенсіонерів, дійсно водилися «зайві гроші».

Зараз усе по-іншому: платити потрібно на кожному кроці. Сьогодні будь-який товар – від продуктів та одягу до автомобілів і квартир – можна купити без проблем, були б гроші. Але ось як раз із цим і проблема: грошей немає. Демографи стверджують, що за межею бідності живуть близько половини наших співгромадян. Опитування показують, що більше половини українців витрачають зароблені гроші тільки на їжу, а кожному п’ятому не вистачає грошей навіть на харчування, але при цьому продукти продовжують дорожчати.

Словом, за 30 років і в світі взагалі, і в нашій країні зокрема змінилося дуже багато чого. Незмінним залишилося тільки одне: гармонії між доходами і витратами українців як не було, так і немає.

P. S. На закінчення зазначу, що я прекрасно можу зрозуміти і тих, хто ностальгує за радянськими часами, і тих, хто говорить, що Україна почала жити і розвиватися тільки здобувши незалежність.

Наталія Мічковська

«Погляд часу» №35-26.08.2021