Як знімали фільм «Біле сонце пустелі»

Фільм «Біле сонце пустелі»
Анатолій Кузнєцов в ролі Сухова

Сьогодні навіть важко уявити, що 50 років тому, у вересні 1969 року, вихід фільму на екрани був під великим сумнівом. Григорій Чухрай, керівник Експериментальної творчої кіностудії, був незадоволений знятим матеріалом і запропонував закрити кінокартину. Невідомо, чим би все закінчилось, якби у справу не втрутився генсек Леонід Брежнєв, який дуже любив вестерни і західні бойовики. Він подивився «Біле сонце…» у себе на дачі й був у захваті. Усі питання негайно було знято, і стрічку допустили у широкий прокат.

Що ж, сьогодні важко уявити іншого Сухова. Режисер Володимир Мотиль звернувся до Кузнецова, кандидатуру якого спочатку відхилили на пробах.

Павлу Луспекаєву незадовго до зйомок ампутували пальці обох ніг, щоб зупинити гангрену, і ходити він міг тільки з тростиною. Володимир Мотиль іншого Верещагіна собі не уявляв. Він пропонував Луспекаєву зніматися на милицях: мовляв, Верещагін – колишній офіцер, інвалід Першої світової. Павло Борисович сказав: «Володю, спочатку я зіграю те, що написано у сценарії, а вже потім якогось інваліда. Нехай тебе мої ноги не турбують. Я придумав чоботи з металевими підпорами всередині».

Павло Луспекаєв в ролі Верещагіна
Павло Луспекаєв в ролі Верещагіна

Згодом Володимир Мотиль зізнався, що таки велів помічникам шукати дублера. Ніхто навіть уявити не міг, що Луспекаєв усе робитиме сам: і в пустелі, і на палубі корабля, де за сюжетом була бійка з басмачами. Коли біль ставав нестерпним, актор відходив убік і опускав натерті протезами ноги у прохолодне Каспійське море.

«Це був такий самий подвиг, як подвиг Олексія Маресьєва», – скаже згодом режисер.

А як Луспекаєв заспівав «Ваше благородіє…»! Голос у нього у пісні проникливий, але охриплий. А все тому, що вечір напередодні запису Павло Борисович провів із друзями – випили, поспівали, і посадив голос! Вранці він їхав на студію засмучений. Зустрів Абдуллу – Кахі Кавсадзе.

– Кахі, який я дурень! – прохрипів Луспекаєв. – Що тепер буде?

Кавсадзе заспокоїв:

– А що, Пашо, по-твоєму, Верещагін має співати бельканто?

Клята ікра

«У-у, знову ця ікра клята», – досадливо каже Верещагін… Ця фраза миттєво стала крилатою. Кілограмова банка ікри наприкінці 1960-х рр. коштувала 28 крб. При середній зарплаті 150 крб не кожен міг дозволити собі таку розкіш.

Під час зйомок на Каспії оператор Едуард Розовський, завзятий рибалка, сколотив із членів знімальної групи цілу рибальську артіль. Але не пощастило: жодного «вагітного» осетра так і не піймали, тож ікру для Верещагіна довелося купувати. У кіно такі речі називають вихідним реквізитом. Інакше кажучи, після закінчення зйомок продукт можна з’їсти. Якщо дерев’яну плошку Верещагіна наповнити ікрою доверху, не вистачило б двох банок. Тому її зробили з подвійним дном, яке суттєво зменшувало ємність. Перед зйомками сцени з ікрою Луспекаєв прошепотів Петрусі – Миколі Годовикову:

– Шукай собі ложку! Ікру знімуть, група накинеться, руками хапати почнуть!

Годовиков побіг у буфет. Зняли перший дубль, другий, третій. Володимир Мотиль заявив: «Досить».

Кіношники от-от на ікру накинуться, а Петруха десь зник! І Луспекаєв, щоб виграти час, каже режисеру:

– Володимире Яковичу, а акторський дубль?

Він упевнений: Мотиль йому не відмовить. Так і є!

– Усі по місцях! Ще дубль, акторський, – звучить команда.

Тут і Годовиков з’явився з випнутою кишенею.

– Усе! Знято!

Усі до плошки – та чи багато руками схопиш, а в Луспекаєва з Годовиковим – ложки!

Дев’ять днів пекла

А тепер спробуйте уявити, як почувався Саїд – Спартак Мішулін, якого тричі закопували у піщану яму! Спека у прикаспійській пустелі стояла неймовірна. Кіношники навіть пекли яйця у розпеченому піску. Розовський і Мотиль хотіли добитися максимальної вірогідності.

Тому на світанку вони саджали Мішуліна в яму, засипали мокрим піском, закривали шию повстиною, щоб не дуже пекло, і до полудня чекали доки пісок розжариться і обличчя Саїда стане синьо-фіолетового кольору, вени здуються, очі вилізуть з орбіт.

Спартак Мішулін в ролі Саїда
Спартак Мішулін в ролі Саїда

Щоб було страшніше, мастили йому голову варенням, і тоді чоло і щоки Мішуліна обліплювали рої мух. Поруч по піску пускали змій. Під час перерв прикривали голову парасолею, давали покурити. На обід не відкопували – годували з ложечки, на свободу – тільки ввечері. І так три дні!

Перший дубль Москві здався «надто жорстоким» щодо глядача. Другий дубль – на плівці подряпина! У результаті Мішулін відсидів у ямі дев’ять днів.

«Погляд часу» №38-2019

FacebookTwitterPinterest

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *