«Якби Господь дав трохи життя»
Великий колумбійський письменник Габріель Гарсіа Маркес, тяжко хворий, звернувся до читачів із прощальним листом.
«Якби Господь Бог на секунду забув про те, що я лялька із ганчірки, і дарував мені трохи життя, імовірно, я не сказав би усього, що думаю; я б більше думав про те, що говорю.
Я б цінував речі не за їхньою вартістю, а за значенням.
Я б спав менше, мріяв більше, усвідомлюючи, що кожна хвилина із закритими очима – це втрата 60 сек. світла.
Я б ходив, коли інші від цього утримуються, я б прокидався, коли інші сплять, я б слухав, коли інші говорять.
І як би я насолоджувався шоколадним морозивом!
Якби Господь дав мені трохи життя, я б одягався просто, підіймався із першим променем сонця, оголюючи не тільки тіло, а й душу.
Боже мій, якби в мене було ще трохи часу, я закував би свою ненависть у лід та чекав, коли з’явиться сонце. Я малював би при зірках, як Ван Гог, мріяв, читаючи вірші Бенедетті, і пісня «Серра» була б моєю місячною серенадою. Я омивав би троянди своїми сльозами, щоб скуштувати біль від їхніх шипів та яскраво-червоний поцілунок їхніх пелюсток.
Боже мій, якби у мене було трохи життя… Я не пропустив би дня, щоб не говорити рідним людям, що я їх люблю. Я б переконував кожну жінку й кожного чоловіка, що люблю їх, я б жив у любові й із любов’ю.
Я б довів людям, наскільки вони помиляються, думаючи, що коли вони старіють, то перестають любити: навпаки, вони старіють тому, що перестають любити!
Дитині я дав би крила і сам навчив би її літати.
Людей зрілого віку я б навчив тому, що смерть приходить не від старості, а від забуття.
Я теж багато чому навчився у вас, люди.
Я дізнався, що кожен хоче жити на вершині гори, не здогадуючись, що справжнє щастя чекає на нього на спуску.
Я зрозумів, що, коли новонароджений уперше хапає батьківський палець крихітним кулачком, він хапає його назавжди.
Я зрозумів, що людина має право поглянути на іншого зверху вниз лише для того, щоб допомогти йому встати на ноги.
Я так багато чому навчився від вас, але, по правді кажучи, від усього цього небагато користі, тому що, набивши цим скриню, я йду».
«Погляд часу» №4-21.01.2021
