«Якби Господь дав трохи життя»

Великий колумбійський письменник Габріель Гарсіа Маркес, тяжко хворий, звернувся до читачів із прощальним листом.

Великий колумбійський письменник Габріель Гарсіа Маркес

«Якби Господь Бог на секунду забув про те, що я лялька із ганчірки, і дарував мені трохи життя, імовірно, я не сказав би усього, що думаю; я б більше думав про те, що говорю.

Я б цінував речі не за їхньою вартістю, а за значенням.

Я б спав менше, мріяв більше, усвідомлюючи, що кожна хвилина із закритими очима – це втрата 60 сек. світла.

Я б ходив, коли інші від цього утримуються, я б прокидався, коли інші сплять, я б слухав, коли інші говорять.

І як би я насолоджувався шоколадним морозивом!

Якби Господь дав мені трохи життя, я б одягався просто, підіймався із першим променем сонця, оголюючи не тільки тіло, а й душу.

Боже мій, якби в мене було ще трохи часу, я закував би свою ненависть у лід та чекав, коли з’явиться сонце. Я малював би при зірках, як Ван Гог, мріяв, читаючи вірші Бенедетті, і пісня «Серра» була б моєю місячною серенадою. Я омивав би троянди своїми сльозами, щоб скуштувати біль від їхніх шипів та яскраво-червоний поцілунок їхніх пелюсток.

Боже мій, якби у мене було трохи життя… Я не пропустив би дня, щоб не говорити рідним людям, що я їх люблю. Я б переконував кожну жінку й кожного чоловіка, що люблю їх, я б жив у любові й із любов’ю.

Я б довів людям, наскільки вони помиляються, думаючи, що коли вони старіють, то перестають любити: навпаки, вони старіють тому, що перестають любити!

Дитині я дав би крила і сам навчив би її літати.

Людей зрілого віку я б навчив тому, що смерть приходить не від старості, а від забуття.

Я теж багато чому навчився у вас, люди.

Я дізнався, що кожен хоче жити на вершині гори, не здогадуючись, що справжнє щастя чекає на нього на спуску.

Я зрозумів, що, коли новонароджений уперше хапає батьківський палець крихітним кулачком, він хапає його назавжди.

Я зрозумів, що людина має право поглянути на іншого зверху вниз лише для того, щоб допомогти йому встати на ноги.

Я так багато чому навчився від вас, але, по правді кажучи, від усього цього небагато користі, тому що, набивши цим скриню, я йду».

«Погляд часу» №4-21.01.2021

Газета "Уют"Газета "Погляд часу"Газета "Задавака"

FacebookTwitterPinterestViber

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *