Якось на Різдво…

Густий лапатий сніг ніби чекав передріздвяної метушні, посипався, даруючи святковий настрій. Настя забігла до сусідки, тримаючи в руках запеченого до рум’яної скоринки апетитного гусака:

Різдвяний стіл

– Надю, постав у свій холодильник, у моєму не виживе. Ти ж знаєш мого Сашка! І оком не моргну, як кістки залишаться. А до нас же Володька має приїхати, та ще й з нареченою.

– Володька з нареченою? – здивовано перепитала Надя. – Коли ж він устиг?

– Та вже третій десяток розміняв, час і про сім’ю подумати. А Тетянки не буде?

– Не обіцяла, казала, що пізніше приїде.

Настя побігла, а Надія зібралася до крамниці, бо вирішила пиріжки з маком напекти, а дріжджів немає…

Вдихала свіже морозне повітря, вдивлялась в ошатні краєвиди. Завтра – Святий вечір. Але якось не по собі було. За Тетянку образа давила. Виросли ж із Володькою разом, за однією партою сиділи, на дискотеки бігали – і на тобі: Володька везе наречену. А вона ж леліяла надію, що сватами стануть із сусідами. Бідна її дитина, коли дізнається. Повернулася додому і здивувалася, побачивши чоловікові валянки: Андрій уже з роботи повернувся. Забігла до кухні, а там її Андрій смакує сусідським гусаком.

– О Боже! – вигукнула. – Андрію, це ж не наш. То Настя від Сашка сховала, щоб той завчасно не з’їв.

– То треба ж було якусь бирочку причепити: «Не їж, Андрію, не про твою честь». А я, дурний, ще й підхвалював тебе: «Ох і моторна, вже й різдвяний гусак у холодильнику».

– Та ти не глузуй, а давай думати, як вибратись із цієї халепи.

– Виправляти треба… Ну, гусей у нас немає, а качку можна віддати.

– Не мели дурниць! Треба зробити так, щоб вона нічого не помітила. Замінити просто і все.

– Ну то давай у баби Варки купимо гусака, а ти вже метнешся.

Пів дня возилася Надя з тим птахом: патрала, скубла, смалила, смажила скоринку – удався на славу, як і в сусідки. А наступного дня вранці Настя і забрала його. Звечоріло. Перша зірка на небі сповістила, що настав Святий вечір. У хатах засвітилися вогні. Сіли до столу і Андрій із Надею. Надя виставила смаколики, Андрій налив по чарці:

– Ну що ж, дружинонько, дай Боже, щоб і наступного року діждатись, але щоб і Тетянка з нами була.

– І щоб не одна, а з зятем, – зітхнула Надя.

І раптом у сінях дружно, в два голоси:

«У нас колядка ось така:

Принесли вам гусака,

Дайте десь присісти,

Будем разом їсти!»

Двері відчинились і до хати увірвалися червонощокі, веселі, трішки вже піддаті сусіди. Настя підбігла до столу і поставила в центрі рум’яного гусака.

– Дивлюсь, Надю, аж не той це птах, я тобі давала без потрушків, а тут і пуп, і печінка, і серце. Я тоді здогадалась: однакові у нас чоловіки, наступного разу будемо до баби Варки в холодильник ховати, щоб уберегти до свята.

По хаті розлетівся сміх. Весело, гамірно стало за столом.

– А де ж це Володька з нареченою? – згадала Надя, коли вже добре посиділи. – Вони ж мали сьогодні прибути.

Настя зам’ялася:

– Телефонував, що вечір романтичний влаштовує своїй обраниці: буде пропонувати руку й серце, каблучку подарує… А приїде пізніше.

– А що, Володька одружується? – аж протверезів Андрій. – І хто ж та щаслива? Ти чуєш, Надю?

– Чую, я ще вчора знала, казати тобі не хотіла.

– Воно трохи й не того, – ніяково почав Сашко. – Діти наші ніби дружили, тут Володька недобре вчинив. Але ж свій розум не вставиш. Йому жити, він і вибирає.

Андрій підвищив голос:

– То чого ж тоді на Старий Новий рік у нас хвіртку щороку знімав?

– Молода кров грала, – на захист сина стала Настя. – Дівка в дворі – завжди знімали, так годиться.

– Та що тепер, усе зрозуміло: насильно милим не будеш, – обірвала Надя.

– Надю, думаєш я не хвилююся? Та нам ваша Тетянка як рідна.

– Така рідна, як і двоюрідна, – огризнулася Надія.

– Ну це вже зовсім! – сплеснула руками Настя. – Сашко, ходімо додому.

– Ага, і гусака свого прихопіть, новоспечену невістку пригощати будете.

Сашко з Настею схопились і рушили до дверей, та лиш за ручку, а тут, впустивши в хату морозне повітря, вбігли радісні та щасливі Тетянка з Володькою.

– Що, не чекали? – дівчина кинулася цілувати ошелешених батьків. – Із Різдвом, зі Святим вечором вас!

– О, та вони тут, як видно, гарненько засідають! – вітався з усіма Володька. – Ну то й добре, бо ми маємо для вас новину.

Володька взяв Тетянку за руку:

– Дорогі дядьку Андрію і тітко Надю, я прошу руки вашої доньки. Сьогодні вона згодилася стати моєю дружиною.

Ті лиш моргали.

– То це твоя ота загадкова наречена, синку? – не витримала Настя і кинулася по черзі цілувати молодих. – Ото сюрприз, яка радість!

– Почекай, мамо, треба дізнатися, чи дадуть згоду Тетянчині батьки на наш шлюб.

– Та що там чекати, – заспокоїв сина Сашко, – он уже і два гусаки на столі. Ви ж не проти нас за сватів мати? – звернувся до Андрія.

Той врешті отямився:

– Та не проти. Чого там…

А Надя витерла щасливу сльозу:

– Сідайте до столу, гості дорогі!

А Сашко відразу:

– То ми на Меланки прийдемо і засватаємо, офіційно, як годиться, щоб затвердити, так би мовити, документально.

– Ага, підхопив Андрій, – приходьте з музиками, ми рушники пов’яжемо і гусака запечемо, в баби Варки купимо.

– А я напередодні свого у вас у холодильник приховаю від Сашка, – уже аж давилася зо сміху Настя.

Молоді нічого не розуміли, до чого тут гусаки, якийсь холодильник, баба Варка. Вони просто бачили, що всі щасливі, а отже і життя їхнє буде щасливим.

Ольга Блінова

 «Погляд часу» №1-1.01.2022

Газета "Уют"Газета "Погляд часу"Газета "Задавака"

FacebookTwitterPinterestViber

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *