Єдина жінка, яка пішла на таран
Старший лейтенант Катерина Зеленко 12 вересня 1941 року на Сумщині прийняла бій проти семи «Мессершмттів».
Одного підбила, другого знищила у лобовій атаці. Загинула за два дні до свого 25-річчя. Лише у 1990 році їй було надано звання Героя Радянського Союзу – завдяки свідченням сумчан і розкопкам, які підтвердили факт тарану.
За всю історію повітряної авіації Катерина Зеленко – єдина у світі жінка-льотчиця, яка зважилася на таран літака противника. І росіянам дуже прикро, що вона – українка, народжена в Україні: останнім часом у російських джерелах можна знайти інформацію про те, що батьківщиною Катерини був Курськ, батько був курянином, а мати – росіянка з Костромської губернії. Навіть радянські дослідники не наважувалися брехати так нахабно. Але й вони «плавали» у деяких обставинах її життя, і річ не у тому, що плутали Рівненщину з Житомирщиною, визначаючи місце народження Катерини: вона сама мусила замовчувати і перекручувати свої біографічні дані, щоб анкети радянської льотчиці були чисті.
Село Корощине Олевського району Житомирської області (колись – Олевський повіт Волині) мало православного священника Івана Зеленка. У вересні 1916 року десятою дитиною у його сім’ї народилася Катерина. Німецький наступ під час Першої світової змусив Івана Зеленка відправити молодших дітей в евакуацію, у Курськ до заміжньої старшої доньки. Батько помер у 1919 році – «попівська донька» Катерина приховує своє походження: сирота та й сирота, мати – багатодітна селянка. Із цим закінчила школу та вступила до авіаційного технікуму у Воронежі. Вивчала будову літаків і одночасно відвідувала заняття у місцевому аероклубі. У 18 років вона вже лейтенант – закінчила оренбурзьку школу військових льотчиків. Служила у Харкові та протягом п’яти наступних років освоїла польоти на шести видах літаків.
Старшим лейтенантом Катерина стала завдяки участі у радянсько-фінській війні. Жінок на фронт не брали. Але військова бюрократія і припустити не могла, що рапорт, підписаний лейтенантом Зеленко К. І., подала дівчина.
Потім знову служба на Харківщині, у полку легких бомбардувальників: саме Катерина вчить командний склад дев’яти полків своєї дивізії літати на нових моделях літаків.
Той самий бій
Уже на одинадцятий день війни у Військово-повітряних силах Південно-Західного фронту, на якому воювала Катерина, боєздатними залишилася тільки п’ята частина бомбардувальників і літаків-розвідників. Відомо, що 4 липня Жуков підписав директиву Ставки з категоричною забороною вилітати на бомбометання великими групами. Тож Катерина і її товариші мусили йти на завдання групами до п’яти машин, зазвичай без прикриття винищувачів, які були або розбито у перші дні війни, або перебазовано далеко від лінії фронту. Чи треба казати, що вони ставали легкою здобиччю для німецьких винищувачів. Лише 4 березня 1942 року особистим наказом Сталіна директиву Жукова було скасовано.
…Полк Катерини, у якому вона була заступником командира ескадрильї, вступив у бойові дії 5 липня 1941 року. Зеленко понад 40 разів вилітає на розвідку і бойове бомбометання, проводить 12 повітряних боїв (і це бомбардувальник, а не винищувач!). Лише під Пропойськом (Могильовської області) за один виліт загін Катерини знищив механізовану колону німців – 45 танків, 20 автомобілів до батальйону піхоти, і без втрат повернувся на базу. Старшого лейтенанта Зеленко вважали досвідченою льотчицею, тож 12 вересня на завдання відправили саме її.
Того дня німці оточили війська Південно-Західного фронту. Ситуація була критичною: у полк надійшло повідомлення, що німецькі танки прорвали фронт. Потрібно було терміново розвідати обстановку у районі Ромни-Ніжин-Прилуки-Пирятин-Лубни. Зеленко разом зі штурманом лейтенантом Павликом вилетіла на розвідку в парі з екіпажем капітана Лебедева. Винищувачів для прикриття вони не мали. Для Катерини це було вже третє завдання за день – виконувала вона його на машині заступника командира полку: її машина зазнала пошкоджень. На зворотному шляху їх узяли у кільце сім німецьких винищувачів. Машину Лебедєва підбили, прикриваючи його відхід, Катерина продовжила бій. Вона змогла підбити одного «Мессершмітта», коли у її штурмана закінчився боєзапас. Дівчина наказує пораненому Павлику скористатися парашутом. Коли ж патрони закінчились і в неї, Катерина розвернула літак і пішла напереріз «Мессершмітту»: таран, «німець» розвалюється навпіл, бомбардувальник вибухнув, і Катерину викинуло з кабіни. Уламки обох літаків впали на землю біля села Анастасівка Сумської області.
Тим часом капітан Лебедєв дістався своїх і повідомив у штаб про повітряний бій. Розбиратися було ніколи: німці стрімко наступали, полк мав перелітати на іншу базу. За кілька днів у його розташування прибув лейтенант Павлик – підтвердив факт бою і розповів про таран. Додав, що Катерину було поранено і вона навряд чи вижила.
Командування полку представило Катерину до звання Герой Радянського Союзу. Відповідно до наказу Ставки льотчики розвідувальної авіації могли отримати це звання за виконання 40 бойових вильотів. Катерина мала більше, однак офіційно її вважали зниклою безвісти, а якщо потрапила у полон? У такій невизначеній ситуації командування не ризикнуло нагороджувати льотчицю Зіркою Героя. Почалася бюрократична демагогія: мовляв, а хто доведе, що таран був? Мало що міг наговорити Павлик з переляку, ще треба зібратися, як йому, пораненому, удалося дійти до своїх. Але льотчики тиснули на начальство – Катерину посмертно нагородили орденом Леніна.
…12 вересня 1941 року селяни Анастасівки, що спостерігали за боєм, знайшли понівечене тіло Катерини. Документи льотчиці та її орден Червоного Прапора забрали, а тіло поховали тут же, на краю поля. Сповістити про знахідку не змогли: наступного дня у село зайшли німці.
Пошуки і розкопки
Коли у 1943 році Анастасівку визволили, її жителі перепоховали Катерину у центрі села, а документи льотчиці віднесли у воєнкомат, розказавши про бій і таран. Здавалося б, хіба щось може бути далі?
Але ні: через багато років після війни сумські журналісти і краєзнавці зацікавилися похованням в Анастасівці. Почали шукати однополчан Катерини, публікувати матеріали про неї. Згодом до справи долучилися журналісти. Питання ставили руба: чому Катерину Зеленко, єдину жінку-льотчицю, яка зважилася на лобовий таран, не удостоєно звання Героя Радянського Союзу? Історія набула такого розголосу, що в Анастасівку прибули пошуковці: у полі під селом вони розкопали літак Катерини, а за три кілометри від нього – «Мессершмітт». Експертиза довела факт лобового тарана. Було оформлено всі належні документи, однак влада не спішила нагороджувати Катерину Зеленко.
На прохання сестри Катерину перепоховали у Курську, їй поставили пам’ятники та встановили меморіальні дошки, назвали її іменем планети і кораблі, облаштували музеї, але не нагородили. Чому?
Лише 5 травня 1990 року Катерину Зеленко було удостоєно звання Героя Радянського Союзу – посмертно, до 45-річчя Перемоги, коли кремлівським пропагандистам знадобилося освіжити у народній пам’яті «подвиги батьків». У часи перебудови громадськість піддавала ревізії багато подій Другої світової. Тож потрібно було протиставити їй «безперечний героїзм»…
Особисте
Єдина жінка у полку, Катерина соромилась афішувати свої близькі стосунки з коханим – командиром однієї з ескадрилей капітаном Павлом Ігнатенком. Павло кликав заміж, Катерина відмовляла, думала, що статус заміжньої дами заважатиме польотам. Серйозна у військовій справі, Катерина виявилася безвідповідальним дівчиськом у важливіших справах: щоб командування не помітило її вагітності й не відсторонило від польотів, так сильно перетискала живіт, що її сини-двійнята народилися передчасно, один мертвим, другий помер через 12 годин. Сестра Софія розповідала, що Катерина болісно переживала втрату дітей, навіть брала із собою у політ їхнє зрізане волосся… Із Павлом вони таки одружилися – під час війни. Ігнатенко, щоб воювати в одному полку з Катериною, покинув навчання в академії. Він загинув безглуздо: у 1943 році поїхав на Урал отримувати нові машини для полку і в приміщенні заводу потрапив під гвинт літака… Збереглися листи Катерини до чоловіка: їх написано російською, але звертається вона до нього так по-українському «мой любый»…
