Збили ворожий літак, не випустивши жодної ракети

Ярослав Мельник – командир зенітної ракетної батареї «Бук М1». На його рахунку 28 цілей ворога: одинадцять бойових літаків різних типів, два гвинтокрили, дві крилаті ракети та тринадцять безпілотників. Батарея офіцера більше ніж пів року на Харківщині протистояла льотчикам російської імперії зла. Бойова робота батареї змусила росіян відмовитися від польотів і бомбардувань позицій військових та осель мирних мешканців.

Герой України Ярослав Мельник

Ярослав не боявся один зі своїм розрахунком кидати виклик великим групам літаків росіян. Його самохідна вогнева установка була вражена ракетою росокупантів, але він зміг евакуювати бойову машину та знову поставити у стрій.

Ярослав Мельник – Герой України. Орден «Золота Зірка» йому вручив Президент України з нагоди Дня Повітряних Сил ЗС України.

Про те, що змушувало ризикувати і перемагати. Про удачу, коли вдавалося зробити неможливе. Про страх і злість, які неодмінно є на війні, розповів мисливець за російськими літаками, командир батареї.

Про перші протиповітряні бої

– У лютому наша батарея несла бойове чергування в Херсонській області. 24 числа о 4:25 почули гуркіт артилерії та спалахи від вибухів на горизонті. Ми отримали наказ спочатку переміститися до Нової Каховки, а згодом до Запоріжжя.

Тут 26 лютого зранку ми збили першу рашистську ціль. Група російських гвинтокрилів на малій висоті летіла атакувати наші підрозділи. Двома ракетами ми збили один із них – Мі-17.

Далі ми отримали наказ висунутися в район міста Ізюм Харківської області. рашистські льотчики там були дуже активними. У перший же день наш бойовий розрахунок збив тут бойовий гвинтокрил росокупантів. Бійці Нацгвардії України знайшли рештки машини та екіпажу.

Про те, як один «Бук» може протистояти десятьом літакам

– Одночасно в небі над Харківщиною могли перебувати великі групи ворожих літаків, інколи їх кількість перевищувала десяток. росіяни здійснювали авіанальоти на місто Ізюм та околиці й полювали за засобами ППО, тобто за нами. Наша батарея протистояла їм одна. Це означає, що як тільки ми увімкнемо свою апаратуру для виявлення і захоплення цілі, то відразу станемо зручною і добре помітною мішенню для десяти рашистських льотчиків. Як тільки вони нас виявлять, то без вагань відмінять свої польотні завдання з бомбардування військ чи об’єктів і миттєво зосередяться на знищенні нашого ЗРК. Десять літаків можуть випустити десять протирадіолокаційних ракет. Можуть і більше.

Тобто, співвідношення сил було, м’яко кажучи, не на нашу користь. Та ми все одно вступали в протиповітряні бої. У нас були секунди. Увімкнути апаратуру, виявити і захопити об’єкт. Вмикаємо радар підсвічення – у кабіні рашиста пищать і світяться індикатори, сигналізують йому, що він вже наша ціль. Усі його поплічники в небі вже це також знають. Ми виконуємо бойовий пуск і стрімко залишаємо свою позицію, аби врятуватися від протирадіолокаційних ракет.

Бажання збивати окупантів було дуже сильне. Одного разу ми отримали інформацію про два ворожі літаки в нашому районі. Вийшли на позицію, виявили і захопили ціль. Знищили окупанта. Після цього мали б швидко переміститися, але злість та запал бою переважили. Ми почали полювати за другим літаком. Виявили його. Він же побачив, що сталося з його напарником. Міг спробувати атакувати нас, але виявився слабкодухим. Почав виконувати розворот, щоб утекти. Ми знищили ще й його.

Про влучання протирадіолокаційної ракети

– Одного разу російська ракета вразила нашу самохідну вогневу установку. Ми робили все правильно. «Відпрацювали» по цілі, змінили позицію. Однак це нам не допомогло. Вибух, шок. Перевіряю себе – цілий. Руки, ноги – на місці. Дивлюся на всіх, хто поруч. Усі живі та неушкоджені. Ми залишаємо нашу підбиту бойову машину і біжимо в найближчу лісосмугу. Звідти спостерігаємо, як у полі самотньо стоїть наш «Бук».

За деякий час я вирішую повернутися до установки, перевірити її і спробувати евакуювати. З одного боку – це просто «залізо», заради якого не варто ризикувати життям. З другого боку – це «залізо» має шанс знищити ще чимало ворожих літаків і врятувати багато життів. Біжу полем до самохідної вогневої установки, пробую запустити, все виходить. Своїм ходом добираюся до укриття.

Чи мені було страшно? Було. Та я сам обрав цю професію. Зараз іде війна, і це мій час виконати добре свою бойову роботу. Відкидаю страх і захищаю неньку Україну.

Про дім у танку, охоронців з іграшковими автоматами та підтримку людей

– Воювати доводилося в дуже складних умовах. На початку березня на Харківщину повернулася люта зима. Морози до мінус двадцяти градусів. Усе замерзало. Ми не знімали з себе ватяних штанів і курток упродовж декількох діб. Не бачили тепла і гарячої води. Не могли навіть розпалити вогнища поблизу, бо це нас демаскувало. Далеко від позиції, у чагарниках ми могли ненадовго розвести багаття. Розморожували воду, щоб напитися, розігрівали консерви. Грілися.

Декілька тижнів нашим будинком була наша самохідна установка. Ми жили, їли, пили, спали і воювали в танку. Згодом ми перемістилися ближче до населених пунктів. Місцева родина запросила нас у свій будинок. Люди дбали про нас, як про рідних. Топили піч, готували їжу. Цивільні дивилися на нашу бойову роботу і поважали нас, адже бачили, як збиваємо літаки, які до нашого прибуття сюди безкарно кидали бомби на містечка і села. Будь-яка поломка техніки – люди вже тут. Привозять запчастини.

«Кажи, що треба. Все знайдемо», – казали.

До мене приходили місцеві діти з іграшковими автоматами і пропонували свою охорону: «Там на постах стоять твої солдати, охороняють позицію. Давай ми замінимо їх або будемо охороняти разом». Треба було підібрати слова, аби відмовитися від такої допомоги. Ось така підтримка була.

Про бойовий розрахунок

– Усіх людей із мого бойового розрахунку назву поіменно. Це Андрій, Роман, Олексій. Частину військовослужбовців підрозділу мені довелося відправити в тил із несправною технікою, а вони зосталися зі мною бити окупантів.

Бойовий розрахунок

Одного разу я також отримав наказ від командування вибути в тиловий район. Та пояснив командирам, що не маю тепер морального права залишити свій бойовий розрахунок. Добре, що мене почули і зрозуміли. Цієї ж доби ми знову вийшли на полювання і знищили відразу три цілі.

На установці залишилася одна ракета. Ми повернулися на базу. Поспали сорок хвилин, поки вогневу установку знову зарядили боєкомплектом. Потім знову вийшли на позицію і «приземлили» ще два літаки. Після цього майже три доби росіяни взагалі не літали. Оговтувалися, напевно.

Моя нагорода – це велика заслуга всього бойового розрахунку. Зенітний ракетний комплекс «Бук М1» – зброя колективна. Від швидких правильних дій кожного залежить успіх бою. До того ж, якби хтось боявся, був невпевнений, я б, напевно, не пішов би збивати літаки з такими людьми. Ми всі були єдиним цілим, слухали і чули один одного.

Про сорокалітню ракету і результати, що перевершили очікування

– Одна з наших ракет була виготовлена у 1983 році. Я дивився на неї і сумнівався, чи полетить вона до цілі. Ми зарядили її і згодом виконали бойовий пуск. Майже сорокалітня ракета знищила ціль. російський літак падав на землю після її влучання, немов осінній листок. Це не єдина ситуація, коли результат перевершував наші очікування.

Одного разу ми отримали завдання знищити дві випущені ворогом крилаті ракети. Наша вогнева установка може працювати одночасно лише по одній цілі. Тож ми усвідомлювали, що знищення навіть однієї ракети буде великою удачею.

Ціль ми виявили, виконали бойовий пуск. Наша зенітна ракета розірвалася так, що уламками пошкодила дві крилаті ракети рашистів. Також ми збили літак, не випустивши жодної ракети. Виявили ціль. Увімкнули радар підсвічення. У кабіні рашиста в цей час зазвучали звукові повідомлення про опромінення радаром. Він зрозумів, що з мисливця перетворився на ціль. Напевно, це так приголомшило льотчика, що він відразу катапультувався. Літак розбився.

«Погляд часу» №39-22.09.2022

Газета "Уют"Газета "Погляд часу"

FacebookTwitterPinterestViber

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *