Зінаїда Кирієнко:
«Долю напророкувала мама»

Зінаїда Кирієнко
Зінаїда Кирієнко:
«Долю напророкувала мама»

Знаменитій актрисі виповнилося 85 років

Одного разу Сергій Герасимов запитав Зінаїду Кирієнко: «Чому ти вирішила стати актрисою?» Вона відповіла: «Щоб віддати свою душу, щоб люди також переживали разом із моїми героїнями, як це було зі мною».

«Аїда – ну, зовсім не наше ім’я»

Зінаїда Кирієнко народилася 9 липня 1933 року у Махачкалі. Її батько Георгій Широков закінчив Тбіліське юнкерське училище по класу труби, потім у 1919 році його разом з іншими юнкерами відправили на пароплаві до Англії, але там їх ніхто не чекав. Через 8 років, настраждавшись і побачивши чимало горя, він повернувся на батьківщину. Георгій зустрів Олександру Іванову, красиву і вольову жінку, яка подарувала йому сина і дочку. Проте після кількох років вони все-таки розлучилися. У 1939 році батько Зінаїди був засуджений за розкрадання.

На початку 1940-х рр. маму Зінаїди направили до станиці Ставропольського краю, потім до Дербента – відновлювати зруйноване господарство. Там у 1942 р. вона познайомилася з Михайлом Кирієнком. Незабаром вони одружилися. Вітчим зміг по-справжньому замінити маленькій Зінаїді батька. Саме його прізвище та по батькові взяла, а потім і прославила майбутня актриса. «Долю мені напророкувала мама, вона сказала: «У мене дочка буде обов’язково артисткою, драматичною». Мама читала книгу «Аїда» про долю грецької трагічної актриси. Ось вона мене назвала Аїдою», – каже З. Кирієнко.

Вдома дівчинку цілий місяць називали Ідой, але коли потрібно було реєструвати дитину, батько відправився один – мама тяжко хворіла. По дорозі Георгій вирішив: «Аїда – ну, зовсім не наше ім’я, навіщо це?» І записав дочку Зінаїдою. Прийшов додому, показав дружині метрику, та в істериці забилася, а він каже: «Шуро, ну що ти хвилюєшся, дивись, два імені є – Зіна і Іда». У школі Зінаїда Михайлівна була Ідою Івановою, на прізвище матері. А у ВДІКу Ідою Кирієнко, вже на прізвище вітчима.

«Пам’ятаю, мама проводжала мене в інститут. На іспиті було дано завдання. Потрібно було вийти з аудиторії, де у нас комісія сиділа, у двері у наступну аудиторію. І ось мені кажуть: «Ти входиш і відчуваєш, що у тебе у квартирі запах диму, у тебе пожежа в іншій кімнаті, ось знайди, де ця пожежа. Покажи, як ти будеш реагувати». І я, напевно, виглядала дуже смішно, тому що, коли я увійшла до кімнати і дійсно відчула запах диму, я кинулася туди, а ноги у мене, знаєте, як в одного персонажа на льоду, роз’їжджалися у різні боки». Сергій Герасимов, та й вся приймальна комісія, реготали від душі, по-доброму. Незважаючи на хвилювання і казус із ногами, талант дівчини був відзначений. Саме Герасимов потім привів юну актрису на великий екран. У його новелі для міжнародного кіноальманаху «Роза вітрів» вона зіграла першу роль. А потім був «Тихий Дон».

«Після його смерті
я якось відразу осиротіла»

Критики навперебій розхвалювали глибину, емоційність і яскравість гри Кирієнко у ролі Наталки Мелехової. «Це дивно сильний характер, і весь матеріал для виконання цього образу дав мені роман, – каже З. Кирієнко. – Тому, до мене нікого не приставляли, щоб про все мені розповідав. Наталя дивно написана Шолоховим».

Після закінчення ВДІКу Кирієнко влаштувалася працювати до Московського драматичного театру на Малій Бронній. До середини 60-х рр. Зінаїда Кирієнко стала однією з провідних молодих актрис кіно. «На зйомках картини «Козаки» я зустріла своє щастя, познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком, – розповідає артистка. – Фільм знімався у станиці Червленій, на околицях Грозного, і для масовки набирали спортсменів. Серед них був Валерій Тарасевський – чудово складений красень. Уже через два місяці ми зіграли з ним весілля. Мені потім говорили, що я найкрасивішого козака забрала. Мама Валери була терською козачкою, а батько – донським козаком». У шлюбі народилося двоє синів Тимур і Максим, а сьогодні у Зінаїди Кирієнко – троє онуків, двоє внучок, один правнук і дві правнучки…

У 1974 році Євген Матвєєв запропонував З. Кирієнко роль Єфросинії Дерюгіної у фільмі «Любов земна». А через три роки актриса знялася у продовженні стрічки – картині «Доля». В останні десятиліття вона знімається мало: «Я відчуваю самотність, – зізнається актриса. – Справа у тому, що у 2003 році помер мій чоловік Валерій Тарасевський. Після його смерті я якось відразу осиротіла, розгубилася всередині себе. Валера все життя мені дарував любов. Без нього мені стало порожньо і самотньо. Діти і внуки допомагають мені, усе роблять для того, щоб я відчувала себе комфортно. Я дуже їм вдячна. Але у дітей все одно своє життя, вони дивляться вперед, у майбутнє, а я все частіше озираюся назад, у минуле, де залишилося багато всього хорошого».

Газета "Уют"Газета "Погляд часу"Газета "Задавака"

FacebookTwitterPinterestViber

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *