Злодійка

Злодійка
Коли Ральф голосно грюкнув дверима, Рут здригнулась, як від удару. Стіна роздратування й нерозуміння між ними почала зростати давно. Вони обидва розуміли це, але нічого не могли зробити. Одружені вони були вже десять років, часом, як і всі, сварилися, але раніше завжди швидко мирилися. Сьогодні ж, перед тим як піти на роботу, Ральф холодно поцілував її на прощання і голосно грюкнув дверима.
Важко зітхнувши, Рут повернулася до вітальні. Через півгодини чоловік приїде на роботу. Ще через п’ять хвилин набере номер її матері і нетактовно повідомить про вчорашній епізод, третій за останні три тижні. Мати буде розмовляти з зятем спокійно, але на той час, коли додзвониться до Рут, її голос буде тремтіти від ледь стримуваних ридань.
Без чверті десять, як вона і думала, телефон задзвонив. Звичайно, це була її мати. Її голос тремтів.
– Мамо, будь ласка, не треба! – попросила Рут, закриваючи очі. – Пора б уже звикнути, що я краду. Я нічого не можу з собою вдіяти. Постарайся це зрозуміти…
Потім почалися звичні розмови про лікарів і поїздки за кордон, про все те, що вони з Ральфом не могли собі дозволити.
– Я знаю, що це хвороба, – зітхнула Рут. – Знаю, що красти дуже погано. Але все ж краще, ніж бути вбивцею або алкоголічкою. Люди більше співчувають…
Коли мати заплакала, вона почала благати:
– Будь ласка, мамо, не плач. Своїми сльозами ти робиш тільки гірше.
Рут попрощалася і поклала трубку. Нахлинули тривожні питання. Як це сталося? Чому я краду? Чи допоможе мені доктор?
У дитинстві вона була абсолютно нормальною дитиною. Батьки в неї були цілком заможними. Жили вони в прекрасному двоповерховому будинку недалеко від бухти Сан-Франциско. Училась вона завжди добре, була хорошою і невинною дівчинкою.
Красти почала в школі. Її першою крадіжкою був дуже красивий пенал, який вона потягла у Фанні Рітер. Вона помилково витягла його вдома замість свого, і всі зрозуміли, що вона злодійка.
Чому вона крала? Чому вона вкрала моток ниток з універсаму на Вашингтон-авеню? Або дешеві перламутрові ґудзики? А хто може сказати, чому вийшла з магазину на Четвертій авеню з сумочкою, за яку не заплатила?
Люди співчували їй і розуміли. Розуміли, що вона не злодійка, а жінка з великими проблемами. Вони подзвонили Ральфу. Він приїхав і заплатив за вкрадені товари. Її ім’я і опис занесли в особливий чорний список. От і все.
Об одинадцятій годині пролунав дзвінок. Дзвонили в двері.
На порозі стояв низенький чоловік із червоним обличчям, він зняв капелюха, без запрошення увійшов до передпокою і закрив за собою двері.
– Ви Рут Муді?
– Так, – відповіла Рут.
– Мені потрібно з вами поговорити про одну маленьку справу, – він кивнув у бік вітальні. – Може, запросіть до кімнати?
– Яка справа? Ви щось продаєте?
– Ні, я не продаю, місіс Муді, – засміявся незнайомець. – Я купую. Ви не заперечуєте, якщо я сяду?
Не дочекавшись запрошення, сів на диван.
– Думаю, вам краще мене вислухати. Мені дещо відомо про вашого чоловіка, – знизав плечима коротун. – А про вас я, до речі, знаю набагато більше. Якщо про це хтось дізнається, буде біда. Місіс Муді, як щодо того, щоб заробити тисячу доларів?
– Що? – здивувалася Рут.
– У мене для вас маленька пропозиція. Якщо погодитеся, отримаєте тисячу баксів. А якщо відмовитеся, у вашого чоловіка можуть виникнути великі неприємності. Сподіваюся, ви розумієте, що я маю на увазі?
– Ні…
– Тоді я, з вашого дозволу, поясню. Ви б на місці начальника стали тримати людину, дружина якого краде?
Рут прикрила рот рукою.
– Тепер ви, сподіваюся, розумієте, про що я говорю? – хмикнув він. – У наші дні сім’я має велике значення для роботи. Доводиться думати про репутацію фірми і все таке.
– Звідки ви знаєте? – важко зітхнула Рут. – Хто вам сказав?
– Не питайте мене про це, місіс Муді. Скажімо, у мене є свої джерела. Та ви не турбуйтеся. Адже це хвороба, така ж як пневмонія чи лихоманка. Ви нічого не можете з собою зробити…
Рут зі злістю глянула на непроханого гостя.
– Скільки бажаєте?
– Мені не потрібні ваші мідяки, місіс Муді, – замахав він руками. – Хіба я вам не говорив, що прийшов купувати, а не продавати.
– Що я маю зробити? – спитала Рут.
– Мій друг розповість подробиці. Вам потрібно лише надіти пальто з капелюшком і поїхати зі мною. Все дуже легко, повірте мені. Не пошкодуєте. Ми хочемо вам допомогти.
– Ви жартуєте!
Незнайомець дістав із кишені візитну картку і з посмішкою прочитав: «Отто Мавіус і компанія», 420, П’ята авеню. Це місце роботи вашого чоловіка, правильно?
– Але я не одягнена! – у паніці вигукнула Рут. – Я не можу зараз із вами поїхати.
– Я не поспішаю, місіс Муді. Можу й почекати.
Через півгодини вони сиділи в таксі і їхали в якийсь готель.
Біля дверей в 408-й номер коротун повернувся до Рут і сказав:
– Розслабтеся, місіс Муді. Мій друг вам сподобається. Він справжній джентльмен.
Справжній джентльмен сидів на канапі, весь у буграх і ямах, у вишитому халаті й курив турецьку сигарету. Довгастий столик був завалений паперами.
Коли Рут із червонопиким шантажистом увійшли в кімнату, джентльмен поклав ручку і запросив їх увійти.
– Добрий день, місіс Муді! – приємним голосом привітався господар. – Сідайте на софу. Мій друг розповів, що від вас вимагається?
– Ні.
– Ну й добре. Тоді це зроблю я.
– Ми знаємо, що ви клептоманка, місіс Муді. Ну-ну, не турбуйтеся.
Червонопикий кивнув.
– І хочемо зробити вам пропозицію, – продовжив джентльмен, – сподіваюся, ви не відмовитеся, в іншому випадку…
– Вона знає, Гаррі.
– Тоді не буду повторюватися. Зрозумійте, місіс Муді. Щоб не трапилося, вас ніхто не заарештує за те, що ви зробите. Юридично ви не відповідаєте за ці дрібні крадіжки. Адже ви крадете, тому що повинні красти, а не з якихось інших причин. Якщо вас зловлять, ви просто повернете те, що вкрали… та й по всьому.
– Я не розумію… – голос дівчини тремтів від переляку.
– Я вам усе поясню. Нам відомо, що вас ловили три рази, – Рут ледь не розхлюпала теплу каву, поки несла чашку до губ. – А це означає, що ви вже, так би мовити, професійна клептоманка, місіс Муді. Про це знають у магазинах і поліції. Якщо ви вкрадете що-небудь більш цінне, ніж моток ниток…
Її очі розширилися від страху, і обгорілий засміявся.

Передплата онлайн
FacebookTwitterPinterest